ОРКЕСТР У КОНЦЕРТАХ ЙОГАННА ЙОАХІМА КВАНЦА У СВІТЛІ ВЧЕНЬ ПРО ІНСТРУМЕНТАЛЬНЕ ВИКОНАВСТВО ДОБИ БАРОКО

Анотація

У статті розглядаються новаторські за змістом праці німецького флейтиста, гобоїста, педагога, композитора та капельмейстера Йоганна Йоахіма Кванца (зокрема "Досвід настанов з гри на поперечній флейті", Берлін, 1752), у яких здійснене теоретичне осмислення важливих аспектів інструментальної культури барокової епохи.
Міркування Й. Й. Кванца щодо оркестру, сформульовані у трактаті не лише дають змогу скласти уявлення про типи виконавських колективів барокової доби, але й відображають естетику уявлень про оптимум оркестрового письма, акустичні, тембральні та драматургійні закономірності оркестрових груп та фактурних шарів. Навіть враховуючи особисті творчі пріоритети композитора-виконавця, на прикладах концертів для солюючих дерев’яних духових (двох флейт та флейти і гобоя) з його власного творчого доробку можна скласти уявлення про застосування малого оркестрового складу у тогочасній композиторській та виконавській традиції з урахуванням акустичного потенціалу сучасного музикантові барокового інструментарію. Очевидно, що оркестр інтерпретується саме як засіб акомпанування солістам, беручи на себе провідні функції виключно у коротких епізодах вступів до окремих тематичних побудов, оркестрових зв’язок у цезурах солюючих партій чи заключних кадансових побудов окремих частин. Основні функції голосів оркестру мають чіткий поділ, в залежності від драматургії розгортання і співвідношення партій солістів, акомпануючи їм чи дублюючи у функції ripieno. Акомпанемент може трактуватися як basso continuo, як комплементарний акордовий комплекс середніх голосів чи як інтервальне дублювання близьких за теситурою і тембром інструментів-солістів.