НАЦІОНАЛЬНІ ВИТОКИ ТВОРЧОСТІ ЕЖЕНА ІЗАЇ ТА ВПЛИВ БЕЛЬГІЙСЬКИХ МИТЦІВ НА СТAНОВЛЕННЯ ВИКОНАВСЬКО-КОМОЗИТОРСЬКОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ
Ключові слова:
Ежен Ізаї, національна культура Бельгії, фольклоризм, Сезар Франк, традиції професійної музики, валлонська опера, бельгійська скрипкова школаАнотація
У статті розглядається творчість визначного скрипаля і композитора Е. Ізаї як представника бельгійської національної культури в кількох аспектах: з точки зору. фольклоризму; як адепта бельгійської скрипкової школи; як послідовника С.Франка; в широкому полі мистецько-культурних традицій Бельгії.
Фольклоризм проявляється у ладовій комбінаториці, біладових та поліладових нашаруваннях, використанні паралелізмів, в яких автор єднає ангемітонні та хроматичні послідовності, розщеплення тонів тощо. Е.Ізаї демонстує етнічні інтенсиви в "Сільському танці", "Аврорі" з Сонати №5, Фіналі Сонати №1, Мазурках, Сонаті для 2-х скрипок соло, симфонічній "Ностальгії", опері "П'єр-рудокоп". Композитор інспірується народно-виконавськими прийомами, способами звуковдобування, типами штрихів, rubato; використання примітивних форм багатоголосся – бурдонів, остінато, які у Ізаї представлені у вражаючому розмаїтті. Захоплення грою народних скрипалів - бельгійських менестрелів-вієліністів спричинилося до створення ним нової модернової школи скрипкової техніки ХХ ст..
У аспекті традицій бельгійської професійної музики, національне проявилося у відродженні хоральності, переосмисленні поліфонічної техніки давніх майстрів (під впливом С.Франка), зокрема, франко-фламандської школи та органної бельгійської школи: це канонічні імітації, алюзії лінеарного мислення, застосування середньовічної мензуральної нотації (2 ч. Сонати №2). Митець долучився і до зросту у бельгійській музиці валлійського напрямку культури, знаменитим представником якого був уродженець Л'єжу С. Франк, а його відданий учень Е.Ізаї став автором єдиної опери на валлійській мові "П'єр-рудокоп". Цікавими і плідними є зв'язки Е.Ізаї з бельгійськими символістами М.Меттерлінком, Е.Верхарном, за текстами одноїменного поетичного циклу якого композитор написав тріо "Лондон".
У царині скрипкового виконавства - прямий послідовник і учень видатного скрипаля А.В'єтана. Нещодавно віднайдені скрипкові концерти композитора, перший з яких присвячений А.В'єтану, рівно ж як інші оригінальні твори, а також грандіозна виконавська діяльність засвідчують Ежена Ізаї як яскравого представника національної бельгійської культури.
Посилання
Алиева З. Шесть сонат для скрипки соло Э. Изаи в контексте эволюции скрипичного исполнительства XX века. Культура и искусство. 2017. № 7. С.87-96. URL: https://nbpublish.com/library_read_article.php?id=23549
Гинзбург Л. Эжен Изаи. Москва: Музгиз. 1959. 200 с.
Изаи Э. Вьетан — мой учитель. Музыкальное исполнительство. Москва: Музыка, 1978. Вып. 8. С. 213-238.
Комбарье Ж. Цезарь Франк. Французская музыка второй половины ХIХ века. Сб. переводных работ Ж.Тьерсо, М.Комбарье, Э.Истеля и др. Под ред. М.Друскина. Москва: Искусство, 1963. С. 79-94.
Мнацаканян Г. А. О композиторском творчестве Эжена Изаи: опыт постановки вопроса. Музыковедение. 2013. № 1. С. 14-17.
Нестеров С. Пути развития сонаты для скрипки соло в контексте стилевых, жанровых и исполнительских исканий музыки XX века: автореферат дисс. ... канд. искусствоведения: Ростов-на-Дону, 2009. 20 с.
Раабен Л. Эжен Изаи. Жизнь замечательных скрипачей. Биографические очерки. Москва-Ленинград: Музыка. 1967. С.87 - 99
Рогожина Н. Сезар Франк. Москва: "Советский композитор", 1969. 267 с.
Роллан Р. Обновление. Очерк музыкального развития Парижа, начиная с 1870 года. Полное собрание сочинений. Ленинград, 1935. Т.16. С. 5-97.
Фельдгун Г. История зарубежного скрипичного искусства. Новосибирск, 1983. 347 с.
Флеш К. Портреты музыкантов. Советская музыка. 1960, № 12. C. 57-59.
Ямпольский И. М. Бельгийская музыка. Музыкальная энциклопедия в 6-ти томах. Ред. Ю.В. Келдыш. Москва: Издательство "Советская энциклопедия", 1973. Т. 1. С. 394 – 400.
Ямпольский И. Ежен Изаи. Москва: Советская музика, 1958. 171 с.
Hoaston K. Culmination of the Belgian Violin Tradition—The Innovative Style of Eugene Ysaÿe. Dissertation: D.M.A. University of California, Los Angeles, 1999. 210 р.
Maxime-Benoît J. Eugène Ysaye: Le dernier romantique ou Le sacre du violon. Bruxelles: Le Cri, 1989. 292 p.
Reiss J. Skrzypce i skrzypkowie. Kraków: PWM, 1952. 304 s.
Ratcliffee B., Ysaye A. Ysaye. His Life, Work and Influence. Preface by Jehudi Menuhin. London.:Oxford University Press, 1967. 250 р.
Stockhem M. Eugène Ysaÿe et la musique de chambre, Liège: Pierre Mardaga, 1972. 215 р.
Quitin J. Eugène Ysaÿe, étude biographique et critique. Genève, Bosworth, 1979. 210 р.
Quitin J. Un nouveau livre de Michel Stockhem: Eugène Ysaÿe et la musique de chambre, paru aux éditions Pierre Mardaga, Liège. Bulletin de la Société liégeoise de Musicologie. 70, juillet 1990. Р. 32-34.
Schwarz B. Great Masters of the Violin. – New York: Simon and Schuster, 1983. 671 s.
Tranchefort F. Guide de la Musique de Chambre. Paris, Fayard, coll. Les indispensables de la musique. 1998. Р. 950
Ysaye A. Cesar Frank et son Epoque. Bruxelles, 1942.107 р.
Willems M. Le livret de "Piére li houyeü" d'Eugène Ysaÿe. Bulletin de la société de langue et ittérature wallonnes. No. 3, p. 16-20 (2006). URL: http://hdl.handle.net/2078.3/143283
