ФЕНОМЕН ТВОРЧОЇ ЗРІЛОСТІ КОМПОЗИТОРА: ТИПОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

Анотація

Пропонована стаття, базуючись на ідеях «вікового музикознавства», започаткованого Наталією Савицькою, демонструє якісно новий підхід до трактування складного та дихотомічного явища творчої зрілості композитора. Беручи до уваги концепцію В. Бобровського, задекларовану вченим у праці «Функціональні основи музичної форми», пропонується власна типологія феномена композиторської зрілості. До першої групи вважаємо за доцільне віднести митців, драматургію життєвого шляху яких можна трактувати як хвилеподібну. Якщо ранній період їх творчості проходив переважно під знаком учнівства, то впродовж періоду творчого розквіту ці композитори демонструють максимальну повноту вияву мистецької індивідуальності. Яскравим прикладом є творчість Й. Брамса, яка на щаблі зрілості знайшла своє найбільш органічне втілення у симфонічних жанрах – квінтесенції його зрілого стилю. До другої групи (крещендуючий тип) віднесемо митців, чий життєтворча драматургія, після тривалого та невпинного сходження до вершини і досягнення очікуваної кульмінаційної фази, обривається з різних пичин – смерть, недуга, психоемоційне вичерпання. Зразковою в даному контексті вважаємо постать Р. Шумана, досягнення зрілого професіоналізму якого можна порівняти зі стрімким злетом на пік гірської вершини. Третя група характеризується відсутністю учнівської фази. Тут йдеться про когорту композиторів-вундеркіндів, чий феноменальний талант був позбавлений учнівських пошуків. В контексті міркувань про незмінність та стабільність індивідуального композиторського стилю показовою є постать Ф. Мендельсона, який вже у 17 років створив свій перший повністю зрілий опус – увертюру до «Сну літньої ночі», після чого стиль композитора впродовж усього життя практично не змінювався, що дозволяє розглядати його творчу зрілість як широке акмічне плато.