ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ЖАНРУ СОНАТИ ДЛЯ АЛЬТА СОЛО ВПРОДОВЖ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ-ГО СТОЛІТТЯ (ПАНОРАМНИЙ ОГЛЯД)

Анотація

Статтю присвячено cтановленню жанру соло-сонати для альта в світовій музичній культурі першої половини ХХ ст.. В хронологічній послідовності окреслено його інспірацію (більше 40 композицій) у різних національних школах: П. Гіндеміт, Е. Бонке, Г. Рафаель, Л. Віншперґер, Ю. Вайсман, Й. Дріззелер (німецька); Е. Кршенек, Й. Давид, Е. Маркхль (австрійська); М. Соланж (французька); В. Бурхарт, В. Єсінгаус (швейцарська); Б. Франкл, Е. Лаченс (англійська); А. Удден, Г. Леерінк, В. Франкен (скандинавська); П. Борковець, Й. Шрайбер, Я. Дубрава, Ф. Сухий, Дж. Муха (чеська); Ш. Ємніц, Т. Серлі (угорська), П. Константінеску (румунська), Г. Літинський, Б. Асаф’єв (російська); Дж. Барроуз, Н. Казден, Р. Геб, Х. Девід (американська), Х. Карілло (мексиканська). Альтова соло-соната з превалюючим екзистенційно-суб’єктивним спектром стала виразником реакцій митців на історичні виклики часу: відгуки-епітафії на трагічні події війни (Дубрава, Вайсман, Дріззелер, Маркхль); переслідування нацистами євреїв (Рафаель, Геб, Ємніц, Леерінк (Sonata Hebraïca); вимушену еміграцію (Гіндеміт, Кршенек, Серлі). Концептуалізм філософсько-медитативного осмислення проблематики крізь монологічний виклад монотембрального типу ґравітує до задіяння поліфонічного начала, пов’язаного з необахіанством (Гіндеміт, Кршенек, Давид, Віншпергер, Асаф’єв); інших неокласичних тенденцій (французьке середньовіччя Соланж, візантизм Константінеску, чеське бароко Шрайбера, мангаймський прекласицизм Сухого, німецька хоральність Дріззелера, італійський ренесанс Єсінхауса, античність Девіда). Зрощення сучасного мислення (Шенберг, Веберн, Стравинський, Барток та ін.) з розмаїтими стильовими пріорітетами авторів дає оригінальні результати. Не оминає альтова соло-соната і урбаністичних елементів та джазу (Гіндеміт, Франкл, Барроуз, Казден), неофольклорних тенденцій: Борковець, Дубрава, Сухий - чеської; Ємніц, Серлі - угорської; Константінеску - румунської; Асаф’єв - російської автентики. У окремих випадках - це своєрідні міксти англійсько-індійського (Лаченс) чи шотландсько-чеського начал (Муха). Виявляючи риси різних художньо-стилевих напрямків, соло-соната стала адаптивною територією для впровадження нових експериментальних систем і технік (Гіндеміт, Карілло, Кршенек, Серлі), апробація яких відбувалася у етимологічно первинній монодичній якості тембрально-звукової парадигми альта. Відроджений у ХХ ст. даний жанр виказує багатство та оригінальність і композиторських вирішень, і мовно-стилістичне розмаїття, проектуючи шляхи розвитку в майбутнє, розкриваючи нові виразові та художні перспективи інструменту.