УКРАЇНСЬКА ЗНАКОВІСТЬ ТВОРЧОСТІ БОРИСА ЛЯТОШИНСЬКОГО
Ключові слова:
музична семантика, експресивна мовленнєва функція, міфологізм, риторичні знакиАнотація
У пропонованій статті Б.Лятошинський постає як носій української ідентичності в національній музичній культурі першої половини та середини ХХ століття. Зазначається, що його музика в часи панування пролетарського ідеологічного дискурсу вважалася складною для слухацького сприйняття через свою виразну інтелектуальну складову і глибоку символічність. Наголошується на тому, що протягом 1920-х років у середовищі українських музикантів існував поділ на власне українських композиторів та російських, оскільки останні не прагнули інтегруватись в тогочасну українську культуру як «селянську» й «вузько етнографічну». Обґрунтовується безпідставність тверджень про тогочасну орієнтацію Б. Лятошинського як російського композитора, що жив і працював в Україні. Адже саме у 1920-ті роки він пише «Увертюру на чотири українські теми», хорову мініатюру на слова Т. Шевченка «Тече вода в синє море», оперу «Золотий обруч» - твори, що стали знаковими для української культури і визначили подальший вектор творчої діяльності митця. Зауважується, що композитор завжди намагався виявити саме драматичні риси у тих етностильових темах, інтонації яких він використовував. Констатується що у застосуванні Лятошинським знаків західноєвропейської та національної музичної семантики існує певна спільність, основу якої складає експресивна мовленнєва функція. Тому ці знаки у творчості митця перетинаються саме у площині трагічного. З мелодій ліричних пісень композитор зазвичай вибирає фрагменти, позначені драматичними рисами, і тим самим докорінно змінює їх характер. Наголошується на слов`янській ментальності, як інтонаційній домінанті та стильовому орієнтирі мислення Лятошинського. Моделюючи особливості усного коду, він використовує найхарактерніші ознаки не тільки української етномузичної інтонаційності, але й західної та південнослов`янської, знаходячи спільні риси та поєднуючи їх у своїх творах.
Посилання
Бондаренко Т. Деякі композиційні особливості обробок народних пісень для голосу і фортепіано Б. М. Лятошинського. Українське музикознавство. Київ: Муз. Україна, 1969. Вип.4. С. 13-30.
Грица С. Мелос української народної епіки. Київ: Наукова думка, 1979. 246 с.
Козаренко О. Феномен української національної музичної мови. Львів: НТШ, 2000. 285 с.
Людкевич С. Націоналізм у музиці. Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи / упоряд., ред., вст. ст. і прим. З. Штундер. Львів: Вид-во М.П.Коць, 1999. Т.1. С.35-52.
Лятошинський Б. Епістолярна спадщина. Том 1. Борис ЛятошинськийРейнгольд Гліер. Листи (1914-1956). Київ: Задруга, 2002. 768 с.
Моренець В. Національні шляхи поетичного модерну першої половини ХХ ст.: Україна і Польща. Київ: Основи, 2001. 327 с.
Назайкинский Е. Логика музыкальной композиции. Москва: Музыка, 1982. 319 с.
Самохвалов В. Черты симфонизма Б. Лятошинского. Київ: Муз. Україна, 1977. 169 с.
Тейлор Ч. Секулярна доба. Книга перша. Київ: Дух і Літера, 2013. 664 с.