ВОКАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ БАНДУРНОГО ВИКОНАВСТВА: МІЖ НАРОДНОЮ ТРАДИЦІЄЮ ТА АКАДЕМІЧНОЮ ШКОЛОЮ

Анотація

Стаття присвячена аналізу вокальних особливостей бандурного виконавства у контексті взаємодії народної традиції та академічної школи. Бандура як один із найхарактерніших символів української культури поєднує інструментальний та вокальний компоненти, що формують унікальний синкретичний феномен. Історичним підґрунтям цього мистецтва є кобзарська співогра, яка виникла на перетині епічної декламації та музичного супроводу. Вокальний складник традиційного кобзарського співу вирізнявся природним звукоутворенням, тісним зв’язком із мовленнєвою інтонацією, декламаційним характером, дихальною опорою та виразністю, зорієнтованою насамперед на передачу змісту слова. Така специфіка сформувала своєрідну художню модель, у якій провідне місце займала смислова сила й емоційна щирість, а не технічна віртуозність.З утвердженням академічної музичної освіти виникла потреба інтеграції народних принципів співу у сучасну професійну практику. Академічна школа співу не заперечує традицію, а створює її нове підґрунтя, розширюючи вокальні можливості виконавця. Основними її здобутками для бандурного мистецтва є формування правильної дихальної техніки, розвиток резонансного апарату, стабільність інтонації, точність у відтворенні інтервалів, а також виразна дикція, необхідна для художньої інтерпретації українського слова. Це дозволяє зберігати темброву природність голосу та водночас забезпечує професійний рівень сценічного виконання.У сучасній практиці бандурного мистецтва спостерігається органічний синтез народної й академічної традицій. Він проявляється у солоспіві, де вокальна лінія органічно поєднується з інструментальним супроводом; в ансамблевих формах, що вимагають точності строю та ансамблевої узгодженості, а також у сучасному репертуарі, де українські композитори поєднують фольклорні інтонаційні моделі з академічними формами.Зроблено висновок, що поєднання народної традиції та академічної школи у вокальному виконавстві на бандурі формує сучасну модель співу, яка поєднує спадкоємність і відкритість до нових художніх пошуків. Такий синтез сприяє збереженню української культурної ідентичності та водночас інтегрує бандурне мистецтво у світовий професійний музичний простір.