ВІОЛЬ Д'АМУР В ТВОРЧОСТІ ПАУЛЯ ГІНДЕМІТА: ВІДКРИТТЯ ІНСТРУМЕНТУ В УМОВАХ МОДЕРНІСТСЬКОЇ ЕСТЕТИКИ (НА МАТЕРІАЛІ KAMMERMUSIK ОР. 46, № 1 І KLEIN SONATA OP. 25, № 2)

Анотація

У статті досліджено особливості сприйняття віолі д'амур видатним німецьким композитором ХХ століття Паулем Гіндемітом. Відзначено суттєву зацікавленість з боку митця старовинним жанрами і формами, переосмислення яких в дусі неокласичної естетики сформувало як індивідуальний стиль композитора в цілому, так і характер більшості його інструментальних опусів зокрема. Окремо вказано на поліфонічний аспект як основну властивість гіндемітівської фактури у інструментальній творчості. Досліджено згадки про віоль д’амур у науковій і творчій практиці П. Гіндеміта і загалом у біографічному контексті. Перераховано найбільш знакові події: створення індивідуальної репліки віоль д’амур Ойгеном Шпренґером, дослідження барокових творів з наявністю сольної партії цього інструменту, присвячені йому есе і лекції. Доведено факт системного інтересу П. Гіндеміта до можливостей віоль д’амур, що дозволяє так само розглядати його як складову композиторських експериментів зі старовинною музикою. Проаналізовано стилістику двох опусів П. Гіндеміта за участю цього інструменту як сольного – «Kammermusik № 6» (ор. 46 № 1), Klein Sonata (ор. 25, №2). Встановлено жанрово-стильові особливості обох творів, які поєднують барокові жанри на різних рівнях цілісності (прелюдія, фуга, соната, остинатні варіації, концертна форма) та особливості гармонічної мови, що відбиває неокласичну естетику митця у 1920-ті роки та пізніше. Підкреслено особливості інструментальної партії віолі д'амур, у мелодиці якої поєднується віртуозне начало, мотивна робота і ладогармонічна мова згідно переосмисленої тональності, що складало сутність ладової системи П. Гіндеміта. Зроблено висновок, що інтерес композитора до віоль д’амур також слід розглядати як частину зацікавленості старовинною бароковою музикою.