ДУЕТНА ПОЛІФОНІЯ У ТВОРЧОСТІ Ф. ШОПЕНА

Анотація

Досліджується дуетна поліфонія – специфічна форма двоголосся, що поєднала ознаки поліфонічного контрапунктування й романтичного інструментального дуету. Матеріалом аналізу обрана фортепіанна творчість видатного польського композитора-романтика Ф. Шопена, у якій дуетна поліфонія дістала свого найяскравішого втілення. Явище дуетної поліфонії виникає унаслідок мелодизації одного з середніх голосів, розвиненого зазвичай за рахунок наспівності, та його взаємодії з провідним мелодичним голосом, що викладає тему. Такий дует не є постійним і може виникати по кілька разів, розгортаючись на тлі акордового акомпанементу, унаслідок чого у дуеті можна виявити ознаки підголосковості і диференціювати його фактурні компоненти на провідний голос (основну мелодію), що є найвищим і підлягає безперервному розгортанню, і прихований голос (підголосок), що на тій чи іншій ділянці форми виростає із середніх голосів. Обом цим компонентам властиве значне розмаїття індивідуальних фактурних характеристик. Найбільш типовими є незвичайні, тонкі фактурні малюнки, із введенням синкопованих, нестійких мелодико-гармонічних фігурацій зі зміщеними метро-ритмічними акцентами та підкресленими неакордовими звуками, з їхньою активізацією на слабкому часі такту, частими мелодичними затриманнями та переплетеннями обох голосів. Ознакою дуетної поліфонії є контрапунктування двох голосів на тлі акордового супроводу. У фортепіанних творах Ф. Шопена натрапляємо на кілька моделей дуетної поліфонії, у яких виникає прихований голос і починає взаємодіяти з основною темою, утворюючи мелодизований двоголосий контрапункт у верхньому регістрі на тлі акомпанементу решти голосів. Серед них можна виділити чотири основні: 1) контрапунктування у суміжній парі голосів; 2) контрапунктування у парі віддалених голосів; 3) дублювання; 4) терцієва (секстова) втора.