МУЗИЧНА ШЕВЧЕНКІАНА ВЛАДИСЛАВА ЗАРЕМБИ

Анотація

У статті здійснено музикознавчий аналіз пісень двох серій вокальної збірки «Кобзар Тараса Шевченка» українського композитора XIX ст. польського походження Владислава Заремби. Його об’ємна спадщина до сьогодні не отримала належного музикознавчого висвітлення, хоча і становить помітну сторінку в історії української музики минулого. Розглядається ряд солоспівів В. Заремби до слів Тараса Шевченка, що дозволяє виявити найбільш типові ознаки його музичної мови та визначити стилістику його вокальних творів у контексті розвитку жанру українського солоспіву та становлення української Шевченкіани XIX ст. Окреслено переважаючі тематичні сфери солоспівів, з’ясовано, що В. Заремба обирав переважно ті поезії Т. Шевченка, в яких панують образи самотності, чужини, кохання, настрої журби і туги, але поруч з тим він звертається і до типово романтичних мотивів козацької волі, поривання героїв до здійснення мрій і невідповідність з реаліями. Вокальна мелодика пісень В. Заремби поєднує українські фольклорні звороти, головно лірико-звичаєвої сфери, елементи польської вокальної лірики, передусім С. Монюшка, та окремі речитативно-декламаційні прийоми, покликані підкреслити драматичні контрасти змісту. Дуже важливою виявляється у піснях партія фортепіано, яке трактується композитором як активний співучасник драматургічного дійства. Разом з тим, у фортепіанній фактурі вокальних творів В. Заремби прослідковується надзвичайно важливий і яскравий елемент національної звукової сфери – імітація гри на бандурі, яка виконує семантичну роль національного символу України, сприймається як важлива складова національної культури.