СОНАТА ДЛЯ ДВОХ СКРИПОК В ЕСТЕТИЧНИХ ПОШУКАХ ХХ СТОЛІТТЯ: СЕРГІЙ ПРОКОФ’ЄВ, ГЕНРИК МІКОЛАЙ ҐУРЕЦЬКИЙ, ЕДІСОН ДЕНИСОВ

Анотація

Мета статті полягає у вирізненні жанрово-стилістичних рис сонат для двох скрипок С. Прокоф’єва, Г. М. Ґурецького, Е. Денисова в контексті жанрової спадкоємності та естетичних пошуків ХХ ст. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні комплексу взаємодоповнюючих методів, серед яких є такі: аналітичний – при аналізі музичної мови та принципів драматургії; компаративний – при порівнянні реалізації жанру сонати для двох скрипок у творах трьох композиторів. Наукова новизна статті полягає в інтерпретації стилістичного вирішення вказаних творів у контексті спадкоємності у розвитку жанру. Висновки. Обґрунтовано належність вказаних творів до неокласицизму з окремими рисами неофольклоризму та інших стилістичних пошуків ХХ століття. Доведено, що С. Прокоф’єв зробив значні нововведення у драматургії, тематичних розробках та музично-мовній стилістиці, що відіграло експериментальну роль у музичному континуумі першої третини XX ст. Г. М. Ґурецький синтезував неокласичний підхід до мовлення, неофольклорний до використання народно-інструментального мислення та композиційну техніку, характерну для нової музики. Е. Денисов сказав нове слово у жанрі дуету для скрипки на матеріалі народної пісні. Вбачається спадкоємність Сонати С. Прокоф’єва і творів Г. М. Гурецького та Е. Денисова у розвиненій лінеарності, гостроті звучання гармонічної вертикалі, метроритмічній мінливості.