ТРАНСГРЕСИВНІ ПРОЦЕСИ В МУЗИЧНОМУ МИСТЕЦТВІ ПОСТРАДЯНСЬКИХ КРАЇН

Анотація

У статті дається стисла інтерпретація багатовимірного поняття, простежуються трансгресивні процеси у творчості митців, які починали свою діяльність у СРСР і завершували або й досі здійснюють її в кардинально інших суспільно-політичних умовах: Валентина Сильвестрова з України, Ґії Канчелі з Грузії та Арво Пярта з Естонії. Розглядається трансгресія та редукція як діалектична опозиція, у якій нібито протилежні полюси доповнюють один одного у пошуках нового змісту та смислів у музиці. Досліджується трансгресія часу й простору шляхом редукції у творах вибраних композиторів. На противагу звуженню глобального простору та посилення відчуття часу, коли через надлишок отриманої інформації величезна кількість вражень і спостережень змінюється в оберненому хронологічному порядку, музика згаданих композиторів культивує уповільнений, іноді зупинений час, що плине за течією і дозволяє зануритися у глибину; вібруючий простір, що змінює конфігурації; досягаючи точки, де слухач отримує враження багатовимірності звукового часопростору Всесвіту. У статті пояснюється парадокс: будучи свідомо «несучасними», йдучи проти темпоритму сучасного життя, ці композитори отримали загальне визнання і здобули популярність у професійних колах та в широкій аудиторії меломанів. Головною причиною суспільного запиту на таку музику стала потреба врівноважити надто агресивний напружений пульс повсякденного життя зупиненою миттю, яка дозволяє зосередитися на особистому світі, щоб збалансувати зовнішній і внутрішній рівень. Це навіть не звичайне «зняття стресу» чи релаксація, для чого також готуються спеціальні записи та музичні програми. Йдеться про набагато глибший духовний рівень індивіда, коли, занурюючись у музичну матерію вібруючого часопростору, він досягає справжнього катарсису, ведучи свій «діалог з Богом».