ТЕКСТ, СЛОВО І СМИСЛ: ЕСТЕТИЧНО-ІНТЕРПРЕТАЦІЙНИЙ КОМПОНЕНТ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ ТА ПРАКТИКА ТЕКСТОЦЕНТРИЧНОГО ДИРИГЕНТА

Анотація

У статті розглядається роль словесного тексту та мовно-інтонаційного чинника у формуванні хорової інтерпретації, окреслюється зв’язок між культурою дикції і художньою переконливістю виконання в практиці текстоцентричних диригентів. Запропоновано бачення хорового виконання як феномену на перетині музики й слова; увага зосереджена на семантиці поетичного тексту, логіці наголосів, просодії та орфоепічних нормах, що визначають ритмо-акцентну й темброво-інтонаційну організацію хорової тканини. Показано, що чітка дикція не є лише технічним приписом: вона виконує естетичну функцію, будучи засобом комунікації зі слухачем і компонентом образу; водночас наголошено на потребі балансу між артикуляційною виразністю і співучим легато, особливо в поліфонічній фактурі. Уточнено поняття «текстоцентричність» як типологічну ознаку диригентського стилю, яка проявляється на всіх етапах роботи – від аналізу партитури й вироблення єдиної орфоепії до репетиційної техніки та концертної реалізації. На матеріалі вітчизняних і зарубіжних практик схарактеризовано прийоми поєднання «активної» дикції з плавністю вокальної лінії (розподіл приголосних, подовження співучих сонорів, нюансування темпу і динаміки), а також вплив артикуляції на темброву палітру й фразування. Обґрунтовано, що варіювання ступеня розбірливості тексту є інтерпретаційним інструментом, який дає змогу формувати стилістично відповідний характер звучання – від ліричного до експресивного. Зроблено висновок, що дбайлива робота диригента над словом підвищує зрозумілість й емоційну ефективність виконання, сприяє поглибленій взаємодії зі слухачем і водночас утверджує національну вокально-інтонаційну культуру; окреслено перспективу запровадження цілеспрямованих модулів із вокальної дикції в підготовці хормейстерів та розширення експериментальної бази акустичного аналізу для кількісного вимірювання розбірливості.