КАНОН НА РІЗДВО ХРИСТОВЕ: ДО ПИТАННЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ РЕДАКЦІЇ СПІВАНИХ ЦЕРКОВНОСЛОВ’ЯНСЬКИХ ТЕКСТІВ XVI–XX ст.

Анотація

У статті представлено співаний церковнослов’янський текст Різдвяних канонів. У сучасній практиці поширений є перший канон і перекладений в кількох редакціях. Та все ж мелодія цих піснеспівів потребує повернення до виконавця – церковного співця, адже замінена на рецитоване проспівування. Тому завданням статті було розглянути музичні редакції, які збереглися в рукописній і стародрукованій книжності, щоб порівняти їх і донести сучасній церкві. Виявлено, що в українських нотолінійних рукописах до кінця XIX cт. зберігався переклад текстів візантійської гимнографії з часів Княжої доби. Натомість з 2-ї пол. XVIII ст. в друкованих ненотних і нотних джерелах поступово спостерігається введення никонівського перекладу. Спроба порівняння цих перекладів показала, що нова редакція має лінгвістичні зміни, спричинені з одного боку грецькими текстами, з іншого – адаптовані до тогочасного північного різновиду церковнослов’янської мови. Це так чи інакше вплинуло на зміну музичного тексту піснеспівів. Ці відмінності й розглядаються в статті. Мелодичні зміни пов’язані з смисловим переданням літургійного слова, і українські джерела точніше передають його зміст. Також виявлено, що текст у співаних джерелах мав варіанти окремих слів, адже при давнішому перекладі з грецьких текстів відбувалося і збереження метрики піснеспівів. Отож впровадження никонівської редакції викликало також потребу нової адаптації мелодії, звідси вона й зазнала змін. Метою дослідження є розкрити доцільність повернення мелодії і текстів піснеспівів у сучасну практику Української Православної та Унійної Церков у тій редакції, якою послуговувалися саме джерела до впровадження нових редакцій словесного і мелодичного тексту. Це, у свою чергу, є важливим для повернення, збереження і передання церковного співу наступним поколінням.