СИМФОНІЧНИЙ ДОРОБОК МИКОЛИ ЛАСТОВЕЦЬКОГО НА ПРИКЛАДІ ТВОРУ «ЛЕГЕНДА ПРО КАРМАЛЮКА»

Анотація

Мета статті – розглянути симфонічний доробок сучасного українського композитора Миколи Ластовецького на прикладі аналізу твору «Легенда про Кармалюка» (1969, друга редакція 1999, третя редакція 2024). Наукова новизна розвідки полягає в тому, що в ній уперше досліджено означений твір у контексті індивідуального композиторського стилю мистця. Для цього використано комплексний методологічний підхід з превалюванням музикознавчого, теоретично-аналітичного, системного, компаративного та узагальнювального методів. Висновки. Ідея створення твору про У. Кармалюка виникла в композитора під час екскурсії до Старої фортеці в Кам’янці-Подільському, у якій одна з башт присвячена постаті народного героя. Симфонічна творчість М. Ластовецького яскраво віддзеркалює його композиторське мислення як симфоніста. У творі «Легенда про Кармалюка», як і в інших симфонічних композиціях, мистець використовує розмаїті оркестрові засоби, темброву драматургію, винахідливо застосовує поліфонічні прийоми. Жанрово-стильова парадигма твору корелює з його програмним задумом, формотворчим рішенням, музичною семантикою та музично-виражальними засобами. За інтонаційну основу симфонічної «Легенди про Кармалюка» М. Ластовецький узяв варіант мелодії пісні про народного месника «За Сибіром сонце сходить». Образ Устима Кармалюка, як ліричного героя, розкривається послідовно, з позитивно-конотативною образно-емоційною домінантною. При створенні його музичної характеристики превалюють тембри духової групи інструментів, що пов’язано з героїчним образом головного героя. Загалом, музичний текст «Легенди про Кармалюка» свідчить про тяжіння мистця до поліфонізації фактури, тембрової драматургії, оригінальну форму (змішану, або вільну варіаційно-сонатну), демонструє його вільне володіння оркестровими засобами, самобутність творчого методу.