ПОСТМОДЕРНОВІ ТРОМБОНОВІ ТЕНДЕНЦІЇ: ВІД Л. БЕРІО ДО В. РУНЧАКА

Анотація

Метою роботи є дослідити розвиток і поширення європейської композиторської школи постмодерну на прикладі найбільш відомих і знакових творів для сольного тромбону від більш ранніх творів до сьогодення. Також досліджується зв’язок між європейською та українською тромбоновими композиторськими школами. Методологію дослідження складає компоративний метод, що дозволив на основі порівняльного аналізу відслідкувати зв’язки між тромбоновими творами. Історико-хронологічний підхід допомагає чітко вибудувати структуру від більш ранніх робіт до найновіших. Наукова новизна. Знаковий тромбоновий твір Sequenza V Л. Беріо добре відомий, докладно проаналізований і представлений у праці С. Демстера. Натомість творчість українського композитора В. Рунчака та його твору «Homo ludens VI, a pair of anecdotes on a well-known subject for trombone» є недослідженою. У статті осмислюємо цей геніальний твір і чітко сформульоване композиторське бачення сучасних постмодернових тромбонових тенденцій. Творчість В. Рунчака вимагає від музикознавців детальнішого вивчення і популяризації як зразок нової української тромбонової музики. Висновки. Розглянувши найвідоміші тромбонові твори епохи постмодерну, відзначаємо тенденцію до зменшення кількості експериментів і використання накопиченого досвіду минулого як фундаменту для побудови сучасних творів. Ідея розширення виразових засобів задля розширення виразових засобів відходить в минуле, на першому місці стоїть художній зміст та ідея самого твору. Термін «нетрадиційні виразові засоби» остаточно втрачає свою актуальність через занадто часте, як для такого формулювання, використання. Натомість з’являється необхідність освоєння цих виразових засобів (використання сурдин, флажолети, мультифоніка та інших) навіть на ранніх етапах навчання на інструменті, в тому числі й акторської гри – театральності.