РОЛЬ ІТАЛІЙСЬКИХ ПЕДАГОГІВ СПІВУ В РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ ВОКАЛЬНОЇ ШКОЛИ НАДДНІПРЯНЩИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Анотація

Статтю присвячено розгляду вокально-педагогічної діяльності італійських музикантів, які працювали в освітніх закладах Києва, Харкова й Одеси в другій половині ХІХ – початку ХХ століття. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю комплексного вивчення міжкультурних взаємин у царині музично-викладацької практики, які вплинули на формування й розвиток української професійної вокальної школи. Мета статті – на основі аналізу наукової літератури, архівних матеріалів та періодики окресленого періоду з’ясувати ключові аспекти діяльності італійських співаків, які викладали в освітніх музичних закладах Наддніпрянщини, розкрити сутність вокально-педагогічної методики цих музикантів та визначити їх внесок у становлення професійної вокальної школи. Використано історико-біографічний та порівняльно-аналітичний методи дослідження. Основну увагу приділено трьом ключовим постатям італійського вокального мистецтва: Етторе Гандольфі (Київська консерваторія), Федеріко Бугамеллі (Харківське музичне училище) та Доменіко Дельфіно-Менотті (Одеська консерваторія). Виявлено факти, які свідчать про високий професійний рівень викладання цих музикантів, що забезпечило ефективний розвиток базових навичок українських вокалістів. З’ясовано, що їхня методика італійських викладачів базувалася на класичних засадах школи bel canto (робота над правильним диханням без м’язового напруження, вправи з вирівнювання регістрів і виразності дикції, спів сольфеджіо, вокалізів, основи сценічної підготовки співака тощо). Наукова новизна дослідження полягає в систематизації постатей італійських співаків-педагогів Наддніпрянщини досліджуваного періоду, уточненні та введенні в обіг даних про їхні педагогічні принципи, а також у доведенні безпосереднього впливу італійської вокальної школи на розвиток українського вокального виконавства та педагогіки ХХ століття.