АНДРОНИК СТЕПОВИЧ ТА ЙОГО МУЗИЧНО-КРИТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Анотація

Статтю присвячено життєдіяльності та музично-критичній спадщині українського вченого-славіста Андроника Степовича. Із різних причин ім’я науковця багато років залишалося в тіні. Проте він заслуговує на прискіпливу увагу не лише істориків та філологів, а й музикознавців. Талановитий вихованець Колегії Павла Ґалаґана з чорногорським корінням, Андроник Степович з юних років відчув покликання у двох напрямах – слов’янознавстві та музиці. Він успішно закінчив університет, займався викладацькою та науковою працею, вивчав слов’янські документи за кордоном, сприяв розвитку міжслов’янських відносин. Понад десять років А. Степович займав посаду директора Колегії, де продовжував традиції її фундатора – культурного діяча та мецената Григорія Ґалаґана. Близькі взаємини з його сім’єю, а потім – із членами київської «Старої Громади», зумовили світоглядне і культурно-наукове становлення вченого. Ще в юності в Колегії А. Степович також отримав ґрунтовну музичну освіту і практичний музичний досвід (серед іншого, співав у хорі М. Лисенка), що дало йому змогу згодом включити у свій науковий ареал і музичні розвідки. Окрім Спогадів про Миколу Лисенка, перу вченого належить нарис про пісенну збірку хорватського фольклориста та музикознавця Ф. Кухача, у яких він виступає як знавець слов’янської етнографії, користується інструментами музичного аналізу, висловлює свої погляди на складну ситуацію у сфері музичної освіти та суспільства в Києві та місцевому відділенні РМТ.