ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІФОНІЧНОГО ПИСЬМА МИКОЛИ ЛАСТОВЕЦЬКОГО НА ПРИКЛАДІ «П’ЯТДЕСЯТИ ПОЛІФОНІЧНИХ П’ЄС-КАНОНІВ НА ТЕМИ УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ПІСЕНЬ» ДЛЯ ФОРТЕПІАНО

Анотація

Сучасний український композитор, член НСКУ Микола Ластовецький дуже самобутньо та винахідливо застосовує у своєму доробку засоби поліфонічного письма, що можна простежити у всіх жанрах його творчості. Слід підкреслити, що як досвідчений викладач-теоретик (зокрема, з поліфонії) М. Ластовецький успішно використовує знання з цієї дисципліни у своїй композиторській практиці. Показовим взірцем оригінального використання засобів поліфонічного розвитку є «П’ятдесят поліфонічних п’єс-канонів на теми українських народних пісень», які входять до п’ятого зошита «Фортепіанні п’єси для дітей та юнацтва» (2019) М. Ластовецького. Цей цикл, який не має аналогів у вітчизняній фортепіанній музиці, є винятково новаторським, оскільки тут уперше канон трактується не лише як принцип та засіб тематичного формотворення, але і як самостійна форма-жанр фортепіанного твору, в якому сублімується поліфонія з автентичним фольклорним первнем. Усвідомлюючи гостру необхідність збагачення жанрів поліфонічної музики на національному інтонаційному ґрунті, композитор звернувся до українських народних пісень. Автентичний народнопісенний матеріал М. Ластовецький трактує в дусі неофольклорного стилю. До характерних прикмет музичного мислення та поліфонічного письма композитора належать: сублімація чітких законів поліфонії та гармонічних закономірностей українського народного багатоголосся, збагачення поліфонічного розвитку вільними (додатковими) голосами, паралелізмами, октавними подвоєннями, акордовими та інтервальними дублюваннями та ін., розвиток творчого inventio виконавців завдяки застосуванню «нескінченних реприз ad libitum» тощо. В циклі М. Ластовецького можна виокремити чотири типи канонів, такі як: поліфонічна п’єса – канон зі вступом; «класичний» двоголосний канон повної мелодії куплету; двоголосний канон, збагачений додатковими голосами в другій половині мелодії; початкове експонування канону одразу з вільними голосами. Слід підкреслити, що під час створення канонів композитор чітко орієнтувався на тембральні, регістрові, фактурні та технічні особливості фортепіано. Важливо, аби піаністи-виконавці більш активно та послідовно залучали до свого педагогічного та концертного репертуару поліфонічні твори українських композиторів минулого та сучасності, інспіровані українським народнопісенним первнем.