СОНАТА ДЛЯ ВІОЛОНЧЕЛІ І ФОРТЕПІАНО № 1 ІВАНА КАРАБИЦЯ: ОБРАЗНИЙ ТА МУЗИЧНО-ВИРАЖАЛЬНИЙ АСПЕКТИ

Анотація

У статті досліджено стильові особливості одного з кращих зразків камерно-інструментальної музики – Сонати для віолончелі і фортепіано № 1 українського композитора Івана Карабиця. Здійснено комплексний аналіз твору 1968 року написання. Задум лаконічної одночастинної ансамблевої композиції окреслює низку контрастних образів, настроїв, емоцій у найрізноманітніших нюансах: від ліричного споглядання експозиції, крізь загострене драматичне начало серединного епізоду, до емоційного надриву репризи. Твір демонструє широку палітру контрастів та динамічних градацій. Встановлено прогресивний підхід митця до архітектоніки та драматургії твору. Задум композиції укладений у форму рондо-сонати з використанням епізоду, як серединної частини побудови. Компонування епізоду відзначається введенням віртуозної каденції віолончелі. Нетрадиційними для сонатного алегро виступають задекларовані композитором послідовності темпів та рекомендації до кожного розділу: Allegretto, Andante (rubato), Allegretto. У творі відзначено риси полістилістики: палітра романтичних образів реалізується з допомогою новаторських композиторських технік – алеаторика, пуантилізм. Традиційна мажоро-мінорна система уступає місце атональності. Серед домінуючих принципів розвитку у творі спостережено калейдоскопічне співставлення різних тематичних побудов, імпровізаційність та варіантний принцип розвитку. Зауважено чергування діалогічного та монологічного типів викладу у співвідношенні віолончельної та фортепіанної партій. Простежено трансформацію світлих образів експозиції у низку експресивних та драматичних настроїв у динамічній репризі завдяки використанню варіантного тематичного матеріалу та застосуванню поліпластовості.