СЮЇТНІСТЬ ЯК УТІЛЕННЯ «НАЦІОНАЛЬНОГО» В УКРАЇНСЬКІЙ ТА КИТАЙСЬКІЙ ФОРТЕПІАННІЙ МУЗИЦІ

Анотація

Статтю присвячено феномену сюїтності як засобу втілення національного в українській та китайській фортепіанній музиці. Зазначено, що інструментальна сюїта, починаючи з доби бароко, демонструвала національні особливості, враховуючи географічне походження танців, які становили її основу. Констатовано зростання інтересу до сюїти в першій половині ХХ ст., що пов’язано з відсутністю в ній обмежень і чітких правил стосовно послідовності частин, варіативності, здатності поєднувати різноманітні образні сфери, а з іншого – закладених із самого початку можливостей для демонстрації національного колориту. Наголошено, що схильність до сюїтного мислення є характерною ознакою деяких музичних культур, зокрема української і китайської. Виявлено тяжіння українців у музичній сфері до малих форм, об’єднаних у цикли як у хоровій, так й у фортепіанній музиці. Це притаманно і для китайців, характерною ознакою творчого мислення яких є лаконічність висловлювання. У процесі компаративного аналізу простежено особливості української і китайської ментальності та констатовано наявність спільної кардинальної риси, що полягає у визначенні українського й китайського мислення як образного, на відміну західноєвропейського, більш логічного за своєю сутністю. У цьому контексті розглянуто «українські сюїти» і цикли з яскраво вираженою сюїтністю М. Лисенка, В. Барвінського, Ф. Якименка. Зазначено, що в китайській фортепіанній музиці першим зразком сюїтного циклу є «Китайська сюїта» Лю Сюеаня, у якій західна мажоро-мінорна функціональна гармонічна система поєднується з ладовими особливостями китайської національної музики.