СПОСТЕРЕЖЕННЯ НАД ПРИРОДОЮ НАЦІОНАЛЬНОЇ МУЗИЧНОЇ ІНТОНАЦІЇ В АСПЕКТІ СИСТЕМНОГО ОСМИСЛЕННЯ

Анотація

Музичну інтонацію розглянуто як національно осмислене мовлення і невід’ємну складову частину української музичної ідентичності. Простежено, що український інтонаційний складник присутній у західноєвропейській композиторській творчості вже починаючи з доби Ренесансу. Зауважено, що національна музична інтонація легше відчитується у танцювальній музиці, прикладом чого є численні інструментальні табулятури XVI cт. Проаналізовано деякі спостереження над специфічними рисами національного інтонування та зв’язок між природнім мовленням і музичною інтонацією. Ставиться питання стосовно того, якою не повинна бути справжня українська музична інтонація. Констатовано, що ця проблема цікавила Р. Гліера, який у своїй творчості часто звертався до української тематики. Відзначено, що українська народна музична творчість завжди перебувала в залежності від чужих культурних впливів. Це стосується й української духовної пісні XVII–XVIII ст., а також ірмологійного співу, у якому досить помітними були західноєвропейські впливи. Зазначено, що проблема української інтонації, українського характеру стає ключовою у творчості українських композиторів першої половини ХІХ ст., зокрема М. Вербицького. Наголошено, що у ХХ ст. музична інтонація часто використовується як знак національного в авторській системі композитора. Розглянуто одну музичну інтонацію як особливий знак «національного» у творчості Б. Лятошинського. Зазначено, що у пошуках найбільш суголосної для свого композиторського єства інтонації, яка стала б знаком «національного», Б. Лятошинський звертається до творчості М. Лисенка, музична мова якого функціонує як «ідеальний тип національної музичної мови».