РОЗВИТОК ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВИКОНАВСТВА НА ЛІТОФОНІ НАПРИКІНЦІ XVIIІ – У XIX СТ.

Анотація

Стаття присвячена вивченню європейського виконавства на літофоні та інструментознавчому аналізу їх конструктивних особливостей. Пошуки подолання сухого тріскучого звучання ксилофона призвели до експериментів з матеріалами, які б замінили дерево (метал, скло, різні породи каміння). Внаслідок експериментів виникли металофони, скляні гармоніки та літофони. У Європі літофони з’явилися наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст. і мали два типи докорінно відмінних конструкцій. Перший тип складався з оброблених уламків кам’яних порід, які через масивність зумовлювали їх перпендикулярне розташування кам’яних пластин стосовно виконавця, аналогічно до африканських та американських ксилофонів. Другий тип виготовляли зі шліфованих алебастрових пластин, які повністю наслідували конструкцію традиційних європейських інструментів з паралельним щодо виконавця розташуванням пластин. Перші європейські літофони з’явились на півночі Англії. Завдяки виконавській діяльності Джозефа Річардсона та його синів літофон став популярним не лише в Англії, а й за її межами. Чисельні гастролі батька з синами містами Західної Європи стимулювали зростання зацікавленості інструментом та його звуковими властивостями. У Франції, Австрії, Німеччині та Чехії упродовж ХІХ ст. почали розробляти власні моделі цього інструмента, яким надавали власні назви: кам’яна гармоніка, геологічне фортепіано, мітофон, літоцимбалон. Мета статті – увести до наукового обігу нові відомості, почерпнуті з архівних матеріалів та періодичних видань, що стосуються функціонування літофонів в європейській музичній культурі, а також імена забутих європейських виконавців на літофонах. Наукову новизну дослідження становить уведення до наукового обігу мало відомих широкому загалу матеріалів, що стосуються функціонування літофонів у європейській музичній культурі кінця XVIII – ХІХ ст.