«ЗАНЕПАД» ПІСЛЯВОЄННОГО МУЗИЧНОГО АВАНҐАРДУ В РЕФЛЕКСІЇ РАДЯНСЬКОГО МУЗИКОЗНАВСТВА

Анотація

Мета роботи – окреслити один із ключових міфів радянського музикознавства про «другу хвилю» музичного аванґарду, а саме твердження про безальтернативність контраванґардного напрямку в новій класичній музиці «капіталістичного» світу після кризи серіалізму, а також розвінчати цей міф. Методологія. Для досягнення відповідного наукового результату у статті використані такі методи, як історичний (для окреслення реального стану західноєвропейського музичного аванґарду після кризи серіалізму, композиторів, які працювали у контраванґардному і поставанґардному напрямках), компаративний (для порівняння запропонованої радянським музикознавством версії розвитку нової класичної музики «капіталістичного» світу із історично підтвердженими фактами) та комплексний (для узагальнення чинників та аспектів досліджуваного явища). Наукова новизна. Вперше в українському музикознавстві розглянута проблема міфологізації радянським музикознавством періоду розвитку західноєвропейського післявоєнного музичного аванґарду, названого кризою серіалізму. Також запропоновано ввести терміни “контраванґард” і “поставанґард” в їх прямому значенні для характеристики протилежних груп напрямків, що виникли після «кризи серіалізму». Висновки. Після огляду радянських музикознавчих праць середини 1970-х – початку 1980-х, присвячених тематиці нової музики на Заході, визначено два основних рушії створення міфу про «кризу серіалізму». Перший – зміна аргументації критики нової музики порівняно із 1960-ми, що проявив себе в переході від шнеєрсонівського порівняння «буржуазного» мистецтва з «реалістичним» до наголошення на неоднорідності та ефемерності, декадентства і самозречення західної музичної культури в пізніших працях. Другий – навмисне замовчування фактів наявності послідовників «другої хвилі» в молодого покоління після кризи серіалізму. Факти свідчать, що у 1970-80-х роках «дармштадський» рух продовжив свою діяльність, що стало причиною виникнення таких нових постсерійних напрямків, як спектралізм і «нова складність». Перший став революцією в галузі гармонії та оркестровки, а другий започаткував позитивний для сучасної музики тренд у вигляді тісної співпраці композиторів та виконавців.