ПІСНІ УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ: ГЕНЕЗА ТА КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ

Анотація

Мета статті полягає у комплексному дослідженні пісень Українських січових стрільців як цілісного явища національної музичної культури початку ХХ століття, зокрема у з’ясуванні їх генези та визначенні культурно-мистецьких засад формування на основі аналізу фольклорних, духовних, регіональних і професійних музичних традицій. У статті узагальнено результати дослідження пісенної творчості Українських січових стрільців як цілісного явища національної музичної культури початку ХХ століття та обґрунтовано її генезу й культурно-мистецькі засади формування. На основі комплексного аналізу встановлено, що стрілецька пісенність виникла внаслідок органічного синтезу кількох взаємопов’язаних традицій, серед яких визначальними є козацький музичний фольклор, кобзарсько-лірницьке мистецтво, українська церковна музика, зокрема кантова практика, регіональний фольклор західноукраїнських земель, а також міська пісенна культура та впливи західноєвропейського музичного середовища. Доведено, що спадкоємність із козацькою традицією проявляється у тематичній спрямованості, героїко-патріотичному змісті та типології образу воїна-захисника, тоді як кобзарсько-лірницька традиція зумовила формування наративності, епічності та історичної пам’яті у стрілецькому мелосі. Встановлено, що вплив церковної музики сприяв формуванню піднесеного, часто реквіємного характеру пісень, а кантова основа забезпечила їх доступність і можливість широкого колективного виконання у військовому середовищі. Узагальнено, що міська музична культура кінця ХІХ – початку ХХ століття, зокрема жанр романсу, істотно вплинула на інтонаційну виразність, ліричність і гармонічну організацію стрілецьких пісень, тоді як західноєвропейські музичні впливи сприяли оновленню їх ритмічних та формотворчих характеристик. Окремо підкреслено роль професійного музичного середовища, адже значна частина авторів стрілецьких пісень володіла достатнім рівнем музичної підготовки, що забезпечило високий художній рівень творів, їх структурну завершеність і здатність до подальшого функціонування в академічному та концертному просторі. У результаті дослідження обґрунтовано, що стрілецька пісенність виконує не лише естетичну, а й важливі комунікативні, консолідуючі та ідентифікаційні функції, виступаючи засобом збереження історичної пам’яті та трансляції національних цінностей. Зроблено висновки, що пісні Українських січових стрільців є вагомим культурно-мистецьким феноменом, який засвідчує тяглість української музичної традиції, її здатність до адаптації в умовах історичних трансформацій та відіграє суттєву роль у формуванні національної ідентичності та історичної спадкоємності.