ПІСНЯ-РЕКВІЄМ «ПЛИВЕ КАЧА ПО ТИСИНІ»: СЕМАНТИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ТА ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ АСПЕКТИ

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.32782/2310-0583-2026-55-02

Ключові слова:

Пливе кача по Тисині, Піккардійська терція, історія української музики, вокально-хорове мистецтво, аналіз музичного твору, український пісенний фольклор, пісня-реквієм, семантика, філософія культури, національна пам’ять, державотворення, меморіальні практики, російсько-українська війна

Анотація

У статті здійснено комплексний культурологічний та музикознавчий аналіз пісні-реквієму «Пливе кача по Тисині», з метою виявлення семантико-філософських смислів твору та з’ясування його державотворчого потенціалу в історичній і сучасній перспективі. На основі історико-культурного та музикознавчого аналізу досліджено генезу пісні, особливості її мелодики, символічну систему та драматургію. Доведено, що семантика твору репрезентує архаїчні уявлення про межу між життям і смертю, перехід між світами та жертовність воїна-захисника. У процесі дослідження встановлено, що саме завдяки інтонаційній архаїці зберігається зв’язок із давніми голосіннями та поховальними обрядами, що дозволяє розглядати пісню не лише як художній твір, а як акустичний код національної пам’яті народу. Особливу увагу приділено філософському осмисленню конфлікту між особистим і колективним, материнською любов’ю та суспільним обов’язком. Проаналізовано трансформацію функціонування пісні в умовах сучасних соціально-політичних потрясінь, зокрема під час Революції Гідності та російсько-української війни, коли вона набула статусу неофіційного національного реквієму та стала частиною меморіального ритуалу прощання з полеглими захисниками України. Наголошено, що пісня, зберігаючи архаїчну основу, інтегрується в академічний та естрадний виконавський простір, виконуючи консолідуючу функцію. Зроблено висновок про те, що «Пливе кача по Тисині» є сакралізованим музичним символом історичної спадкоємності, колективної скорботи та духовної стійкості українського народу. Таким чином, пісня-реквієм «Пливе кача по Тисині» постає як багатовимірний феномен української музичної культури, що синтезує фольклорну традицію, професійне виконавство й сучасний суспільний досвід. Її функціонування в меморіальному просторі держави засвідчує здатність народного мелосу виконувати не лише естетичну, а й світоглядну, консолідуючу та державотворчу місію. У цьому вбачається її особлива культурна цінність і наукова значущість як об’єкта подальших міждисциплінарних досліджень.

Посилання

Макаренко Л. Соціально-історичне значення пісенного фольклору для розвитку українського суспільства (на основі аналізу пісні-реквієму «Пливе кача по Тисині»). Вища освіта України. 2020. № 1 (76). С. 43–48. DOI: 10.31392/NPU-VOU.2020.1(76).06

Німчук В. До питання про походження пісні «Пливе кача по Тисині». Слово і час. 2015. № 7. С. 79–85.

Задор Д., Костьо Ю., Милославський П. Народні пісні підкарпатських русинів. Ч. 1. Ужгород: Вид. Подкарпат. о-ва науки, 1944. 108 с. URL: https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=3185 (дата звернення: 17.02.2026).

Закарпатську співачку, яка відкрила українцям баладу «Гей, пливе кача по Тисині», нагородили почесною відзнакою. PMG.UA. 2017. URL: https://pmg.ua/culture/59446-zakarpatsku-spivachku-yaka-vidkryla-ukraincyam-baladugey-plyve-kacha-po-tysyni-nagorodyly-pochesnoy (дата звернення: 17.02.2026).

Михайличенко Н. Пісенний символ Революції Гідності. Теле- та радіожурналістика. 2016. Випуск 15. С. 238–245.

Сокіл В. Про пісню «Пливе кача по Тисині». Народознавчі зошити. Серія: Філологічна. 2014. № 4. С. 817–821.

##submission.downloads##

Опубліковано

2026-05-11