Українська музика

МУЗИЧНИЙ ОБРАЗ «ЗАПОВІТУ» БЛАЖЕННІШОГО ПАТРІАРХА ЙОСИПА СЛІПОГО

Любов Кияновська — 2026-11-04

МУЗИЧНИЙ ОБРАЗ «ЗАПОВІТУ» БЛАЖЕННІШОГО ПАТРІАРХА ЙОСИПА СЛІПОГО

РОЗШИРЮЮЧИ ОБРІЇ МУЗИКОЗНАВСТВА

Юрій Чекан — 2026-11-04

РОЗШИРЮЮЧИ ОБРІЇ МУЗИКОЗНАВСТВА

ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ БРАС-КВІНТЕТНОГО ВИКОНАВСТВА ХХ–ХХІ СТ.

Микола Іванович Дутчак — 2026-11-04

Досліджено історичні передумови становлення та особливості розвитку брас-квінтетного виконавства у ХХ–ХХІ століттях. Визначено, що формування брас-квінтету стало результатом тривалого процесу розвитку мідних духових інструментів, удосконалення їх конструкції та пошуку оптимального ансамблевого складу. Важливим етапом у розвитку мідно-духового інструментарію стало вдосконалення вентильних механізмів, що розширило технічні та звукові можливості інструментів і створило передумови для подальшого розвитку ансамблевого виконавства та його репертуару. Ансамблеве музикування на мідних духових інструментах характеризується значною різноманітністю складів і форм творчих колективів, серед яких особливе місце посідає брас-квінтет. Передумови його формування сягають ХІХ століття, тоді як сучасний стандартний інструментальний склад та професійна виконавська модель утвердилися в середині ХХ століття. У статті простежено основні етапи становлення брас-квінтетного виконавства та визначено характерні тенденції його розвитку. Розглянуто особливості формування стандартного інструментального складу брас-квінтету, основні напрями еволюції його репертуару та трансформацію концертно-виконавських форм. Проаналізовано процес розширення жанрово-стильових меж репертуару, що охоплює оригінальні твори, транскрипції та обробки музики різних історичних періодів і стильових напрямів. Висвітлено діяльність провідних зарубіжних брас-квінтетів, які сприяли утвердженню ансамблю як самостійного різновиду камерного музикування, розвитку його професійної виконавської практики та популяризації серед широкої аудиторії. Окрему увагу приділено сучасному українському брас-квінтетному виконавству, зокрема діяльності професійних ансамблів, їхньому репертуару та використанню творів українських композиторів і транскрипцій української музичної спадщини. З’ясовано, що розвиток брас-квінтету у ХХ–ХХІ століттях характеризується не лише стабілізацією його інструментального складу, а й постійним розширенням репертуарних, жанрово-стильових та концертно-виконавських можливостей.

ЗВУКОВІ ОБРАЗИ СХОДУ У ФОРТЕПІАННІЙ МУЗИЦІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ (НА ПРИКЛАДІ П'ЄС К. ДЕБЮССІ ТА С. СКОТТА)

Мутун Май — 2026-11-04

У статті досліджено особливості формування звукових образів Сходу у фортепіанній музиці європейських композиторів кінця ХІХ – початку ХХ століття на прикладі п’єс «Pagodes» («Пагоди») Клода Дебюссі та «Lotus Land» («Країна лотоса») Сиріла Скотта. Актуальність розвідки зумовлена необхідністю осмислення способів художнього переосмислення елементів азійських музичних культур у європейському музичному мисленні та визначення їхніх семантичних функцій. Поняття «Схід» розглядається як сформована в європейській художній свідомості синкретична образна категорія, що поєднує різні культурні асоціації, символи та звукові уявлення. Мета статті полягає у виявленні специфіки орієнтальних маркерів та з’ясуванні їхньої ролі у формуванні звукових образів Сходу. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні історико-культурного, музично-теоретичного, семантичного, порівняльного та виконавсько-інтерпретаційного методів. У результаті проведеного аналізу встановлено, що у «Пагодах» орієнтальна образність має виразне акустичне підґрунтя, яке пов’язане із творчим переосмисленням звучання яванського гамелану. Її формують пентатоніка, стратифікація фактури, елементи звуконаслідування, педалізація, темброва сонористичність та специфіка трактування музичного часу. У «Країні лотоса» образ Сходу постає більш опосередковано – через поетичну символіку назви, хроматично насичену мелодико-гармонічну мову, орнаментальність, гнучкість темпоритму, колористичні ефекти. Виявлено, що в обох творах орієнтальні ознаки не відтворюють автентичні музичні традиції буквально, а інтегруються в індивідуальні композиторські системи та набувають різного семантичного наповнення. Порівняльний аналіз засвідчує також розширення темброво-колористичних і просторово-сонорних можливостей фортепіано, де регістр, артикуляція, педалізація, організація фактури, динамічні та агогічні нюансування стають важливими носіями художнього змісту.

ОРИГІНАЛЬНІ ТВОРИ УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ ДЛЯ ЦИМБАЛІВ З ОРКЕСТРОМ (СПРОБА ТИПОЛОГІЇ)

Олег Богданович Пазюк — 2026-11-04

В музичному мистецтві України цимбали зайняли переконливе місце серед академічних інструментів з чималим обсягом різножанрової виконавської літератури: зарубіжної та національної, оригінальної та перекладної. Поряд з напрацюваннями угорських, молдавських, білоруських митців у цій інструментальній сфері, українська композиторська творчість має потужний пласт оригінального цимбального виконавського репертуару. На окрему увагу заслуговують твори для солюючих цимбалів з оркестром, оскільки в них ставляться високі вимоги і до віртуозності та виразового потенціалу соліста, і до майстерності композитора у поєднанні його з відповідним типом оркестрового колективу та вибором методології оркестрування. Перелік оригінальних творів українських митців названої групи досить об’ємний. Це цимбальні твори Дезидерія Задора, Ісидора Вимера, Юрія Щуровського, Валерія Сирохватова, Валерія Польового, Анатолія та Ігоря Гайденків, Юрія Шевченка, Якова Лапинського, Сергія Кушнірука та багатьох інших. Метою даної розвідки є типологізація оригінальних оркестрово-цимбальних творів українських митців різних генерацій та регіонів України та жанровим, стильовим принципами і типами оркестрових складів. В оригінальній творчості українських композиторів напрацьовано доволі великий корпус творів для цимбалів з оркестрами різних складів: камерним, симфонічним, оркестром народних інструментів. Їх створення значною мірою зумовлена високим виконавським потенціалом і українських солістів-цимбалістів (нерідко – першовиконавців і виконавських редакторів композицій) і оркестрових колективів. Тип оркестру зумовлюють співпраця композитора чи соліста з конкретними колективами, характер замовлення твору. Стильово композиції традиційно орієнтовані на фольклорне начало (фольклорний неоромантизм, неофольклоризм). Жанрові різновиди включають парафрази, фантазії, варіації, рапсодії, одинарні і подвійні концерти та їх синтези (циклічний концерт, одночастинний концерт поемного типу, концерт-рапсодія, концерт-фантазія, концертний парафраз).

МУЗИЧНА МОВА ТА ТЕМБРАЛЬНО-КОМПОЗИТОРСЬКА ДРАМАТУРГІЯ ЦИКЛУ ЛЕСІ ДИЧКО «ТРИ МІНІАТЮРИ» НА СЛОВА ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Оксана Богданівна Письменна — 2026-11-04

У статті здійснено комплексний музикознавчий аналіз камерно-хорового циклу Лесі Дичко «Три мініатюри» на слова Тараса Шевченка («Ой стрічечка до стрічечки», «Ой маю, маю я оченята», «Утоптала стежечку через яр»). Досліджено специфіку втілення поетичного слова Кобзаря через систему сучасного вокально-хорового та інструментального письма. Обґрунтовано наукову новизну праці, яка полягає в першому системному висвітленні ладо-гармонічної та фактурної організації, сонористичних засобів та тембрально-композиторської драматургії зазначеного ювілейного опусу. З’ясовано, що наріжним композиційним принципом циклу є градаційна зміна виконавського складу, яка формує цілісну драматургічну дугу: від чистого академічного хорового співу a cappella (I ч.) через інтимний, сповідальний сольний монолог меццо-сопрано (II ч.) до витонченого синтезу вокалу, сольного інструментального голосу флейти/сопілки та мішаного хору (III ч.). Виявлено специфіку новаторського синтезу фольклорних джерел із композиторськими техніками XX–XXI століть, зокрема застосування сонористичних кластерів, розгалуженої дихордно-трихордної поспівковості, арпеджованих вигуків-«гуків», мажоро-мінорної мутаційності, акордів із доданими тонами та елементів народних ладів (лідійського, дорійського, міксолідійського). Доведено, що тембрально-виконавська диференціація виступає головним чинником розкриття образно-філософського підґрунтя шевченківських віршів – від відтворення дівочого мережива й передчуття свята до трагічного усвідомлення самотності й підсумкового життєствердного народно-танцювального спалаху. Розкрито глибокий взаємозв'язок між образно-філософським підґрунтям шевченківських віршів та їхнім музично-інтонаційним втіленням, що охоплює спектр від широкої кантилени й речитативної скоромовки до сонорного тла, органного пункту та вокально-інструментального тембрального діалогу.

МУЛЬТИМЕДІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ У СУЧАСНОМУ МУЗИЧНОМУ ВИКОНАВСТВІ: АВТОРСЬКА МОДЕЛЬ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ НА ПРИКЛАДІ ТВОРЧОГО ПРОЄКТУ SUBOTENKO BAND

Дмитро Анатолійович Суботенко — 2026-11-04

У статті досліджено мультимедійні технології як чинник розвитку сучасного музичного виконавства та репрезентації української музичної культури в умовах цифрової трансформації культурного простору. Актуальність дослідження зумовлена поширенням цифрових форм художньої комунікації, інтеграцією аудіовізуальних засобів у музичне мистецтво та зміною способів функціонування музичного твору в сучасному медіасередовищі. Метою статті є обґрунтування авторської моделі мультимедійної репрезентації української музичної культури на прикладі творчого проєкту SUBOTENKO BAND шляхом комплексного мистецтвознавчого аналізу трьох різножанрових музичних творів і виявлення особливостей взаємодії виконавської інтерпретації, цифрового музичного виробництва, аудіовізуальної репрезентації та цифрової медіакомунікації в сучасному музичному виконавстві. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціальні мистецтвознавчі методи, зокрема системний, структурно-функціональний, порівняльний і мистецтвознавчий аналіз, а також метод case study. На матеріалі трьох різножанрових музичних творів проаналізовано особливості інтеграції виконавської інтерпретації, цифрового музичного виробництва й аудіовізуальних засобів. Доведено, що їх взаємодія сприяє актуалізації української музичної традиції, розширює можливості художньої комунікації та формує сучасні способи репрезентації музичного твору в цифровому культурному просторі. Наукова новизна полягає у комплексному мистецтвознавчому обґрунтуванні запропонованої авторської моделі, розробленої на прикладі творчого проєкту SUBOTENKO BAND, яка узагальнює принципи використання мультимедійних технологій у репрезентації української музичної культури.

СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН ЛЬВІВСЬКОГО ХОРУ «ГОМІН»

Андрій Богданович Фікташ — 2026-11-04

У статті досліджується феномен Львівського муніципального хору «Гомін» як безпрецедентне явище сучасної української музичної культури. Мета розвідки – комплексний аналіз соціокультурних, інституційних, мистецьких та маркетингових чинників, що зумовили стрімкий успіх колективу та його вплив на розвиток хорового мистецтва в умовах цифровізації та повномасштабної війни. Застосовано історико-культурологічний, компаративний, структурно-функціональний та емпірично-аналітичний методи. Доведено, що успіх хору є наслідком стратегічного менеджменту та інституційної реформи керівництва Львівського органного залу. Ключові трансформації: перехід до мішаного складу, оновлення кадрової політики, довгострокове планування. Сучасна маркетингова стратегія (зокрема SMM та вірусне поширення у TikTok) дозволила зруйнувати стереотипи про «нудну класику» та залучити молодь, зберігаючи академічну місію. Проведено паралелі між хором «Гомін» та Українською республіканською капелою О. Кошиця. Обидва колективи в кризові для держави часи перетворили хоровий спів на інструмент культурної дипломатії. Відзначено арттерапевтичний вплив концертів на слухачів в умовах стресу, що робить мистецтво дієвим засобом психотерапії. Підкреслено акустичний баланс та увагу до деталей динаміки. Окрему увагу приділено волонтерській діяльності хору, що акумулював понад 40 млн грн для ЗСУ. Зроблено висновок, що поєднання вокально-ансамблевої майстерності, ексклюзивних аранжувань та інноваційного артменеджменту дозволило створити потужний мистецький бренд, який популяризує українську класику й генерує ресурси для захисту держави.

МУЗИКА В УМОВАХ ФРАГМЕНТАРНОГО МИСЛЕННЯ: КРЕАТИВНІСТЬ ЯК СТРАТЕГІЯ ВИЖИВАННЯ

Роман Остапович Шутко — 2026-11-04

У статті досліджується проблема адаптації класичної музичної освіти до умов кліпового (фрагментарного) мислення сучасного учня, яке сформувалося під впливом цифрового медіасередовища та коротких форматів подачі інформації. Проаналізовано когнітивні характеристики учнівської аудиторії ХХІ століття, зокрема скорочення часу утримання уваги та феномен «відчуження від тексту» у роботі з класичним репертуаром. Обґрунтовано, що креативність є не факультативним доповненням, а системоутворюючим принципом ефективної фортепіанної педагогіки, здатним побудувати місток між медіасвідомістю сучасного учня та академічною традицією. Теоретичну основу дослідження становлять теорія множинних інтелектів Г. Гарднера, концепція потокових станів М. Чіксентмігайї, ідеї розвитку креативності К. Робінсона та філософія досвідного навчання Дж. Д'юї. Особлива увага приділяється авторському фортепіанному збірнику як інноваційній навчальній моделі, що поєднує хронологічний принцип побудови репертуару від епохи бароко до ХХІ століття з адресованою сучасному учневі методикою подачі матеріалу. Розкрито принципи прогресивної складності, художньо-технічного синтезу, естетичної та інтелектуальної ієрархії і гібридно-наскрізної програми, покладені в основу добору творів. Розглянуто мотиваційні механізми та педагогічний потенціал пізнаваності музичних образів, технічну організацію репертуару на прикладі барокового розділу, а також креативний вимір збірника – систему стимулюючих творчих завдань і педагогічних коментарів у форматі діалогу між автором та учнем. Окреслено культурно-просвітницьку і терапевтичну функції збірника в умовах воєнного часу в Україні. Доведено, що авторський збірник виступає не лише дидактичним інструментом, а й культурно-просвітницьким артефактом, що формує естетичний смак і критичне музичне мислення нового покоління виконавців.

ДОКУМЕНТИ З ВРЯТОВАНОЇ ЗБІРКИ ЕКСПОНАТІВ

Яким Романович Горак — 2026-11-04

ДОКУМЕНТИ З ВРЯТОВАНОЇ ЗБІРКИ ЕКСПОНАТІВ

В. ДУДАР – СПІВАК, АРТИСТ, ПЕДАГОГ

Марія Борисівна Хохлогорська — 2026-11-04

В. ДУДАР – СПІВАК, АРТИСТ, ПЕДАГОГ