Українська музика

РОМАН САВИЦЬКИЙ І СТАНІСЛАВ ЛЮДКЕВИЧ: КОНТАКТИ У СВІТЛІ ЕПІСТОЛЯРІЮ ТА ДОКУМЕНТІВ

2026-03-12T15:45:56+02:00

РОМАН САВИЦЬКИЙ І СТАНІСЛАВ ЛЮДКЕВИЧ: КОНТАКТИ У СВІТЛІ ЕПІСТОЛЯРІЮ ТА ДОКУМЕНТІВ

СКРИПКОВІ ЗМАГАЛЬНІ ПЛАТФОРМИ КИТАЮ ЯК ІНДИКАТОР КУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ ТА КРЕАТИВНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

2026-03-12T14:52:46+02:00

Метою статті є наукове осмислення ґенези й функціонування скрипкових конкурсних практик у Китайській Народній Республіці та виявлення їхнього впливу на конструювання сучасного культурного середовища країни й позиціонування китайського виконавства в глобальному музичному просторі. Підкреслено, що скрипкові конкурси виступають не лише змагальними подіями, а й багатофункціональними соціокультурними утвореннями, що забезпечують професійний відбір, відтворення виконавської традиції та підтримують міжнародну культурну комунікацію. Автором простежено історичний розвиток конкурсної інфраструктури: від окремих ініціатив 1960-х років до формування мережі національних і міжнародних конкурсів наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття. Обґрунтовано, що Культурна революція спричинила звуження конкурсної діяльності, тоді як подальша лібералізація створила умови для її відновлення. Особливу увагу приділено Всекитайському юнацькому скрипковому конкурсу як моделі підготовки виконавців до міжнародних змагань. Проаналізовано зміст конкурсних програм, підходи до оцінювання та репертуарні вимоги, які сприяли формуванню високих стандартів китайської скрипкової школи. Показано значення Першого міжнародного скрипкового конкурсу в Пекіні (1986), що став поворотним етапом культурної політики та започаткував новий формат міжкультурної взаємодії. Доведено, що конкурси трансформувалися у відкриті платформи міжнародного діалогу, де поєднуються західні еталони та національні художні орієнтири. У підсумку конкурсний рух інтерпретується як складне явище, що відображає модернізацію культурної сфери, реформування мистецької освіти та процеси креативної глобалізації. Активний розвиток конкурсної інфраструктури сприяв формуванню покоління виконавців, здатних репрезентувати КНР на міжнародній арені. Окреслені тенденції засвідчують поглиблення культурної мобільності та посилення ролі Китаю як впливового суб’єкта світового музичного процесу.

ЛІДЕРСТВО БЕЗ ТИСКУ: ЕТИКА ВЗАЄМНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ХОРОВОМУ КОЛЕКТИВІ

2026-03-12T14:57:04+02:00

У статті концептуалізовано модель гуманістичного лідерства диригента-хормейстера у хоровій практиці як етику взаємної відповідальності між керівником і співаками та окреслено її профілактичний потенціал щодо диригентського професійного вигорання. Теоретичну базу становить узагальнення українських досліджень з історії й теорії хорового мистецтва, хормейстерської педагогіки та психології творчої діяльності у зіставленні із сучасними підходами servant leadership і трансформаційного лідерства. Обґрунтовано три взаємопов’язані рівні «лідерства без тиску»: ціннісно-етичний (визнання хору як спільноти суб’єктів, орієнтація на служіння і турботу), комунікативно-організаційний (діалогічні форми репетиційної взаємодії, розподілена відповідальність за художній результат, ненасильницькі режими контролю якості звучання) та саморегулятивний (усвідомлена робота диригента з власними ресурсами й межами, інтеграція практик запобігання виснаженню в репетиційний цикл). Показано, що етика взаємної відповідальності узгоджується з українською хоровою традицією як формою колективної духовної практики та з досвідом П. Муравського, який поєднував вимогливість до чистоти інтонування з етичними критеріями відповідального хормейстерського служіння. Співвіднесення запропонованої моделі з тривимірною концепцією професійного вигорання К. Маслач (емоційне виснаження, цинізм/ деперсоналізація, відчуття неефективності) дозволяє конкретизувати стратегії зменшення хронічних стресорів диригентської праці через перерозподіл контролю й ініціативи між учасниками, підтримку почуття справедливості в колективі та збереження ціннісної відповідності між художніми завданнями й особистими переконаннями диригента. Наукова новизна полягає у введенні поняття «гуманістичне лідерство без тиску» у сучасний український хоровий виконавський дискурс і в розробленні цілісної моделі етики взаємної відповідальності, зорієнтованої одночасно на якість художнього результату та психологічне благополуччя диригента і співаків. Перспективи подальших досліджень пов’язані з емпіричною верифікацією моделі на матеріалі професійних і аматорських хорових колективів України.

МЕЙТУС-КУРБАС-ПОЛІЩУК: ТВОРЧА ІНСПІРАЦІЯ І КРАХ ІЛЮЗІЙ

2026-03-12T15:15:45+02:00

У статті розглядається творча співпраця українських мистецьких діячів першої третини ХХ ст. – композитора Юлія Мейтуса, режисера Леся Курбаса та поета-публіциста Валеріана Поліщука у контексті культурних та суспільно-політичних тенденція доби. Представники всіх мистецьких професій, в тому й композитори, у різний спосіб були причетні до театру, перебували у сфері його новацій і експериментальних ідей, засвоювали нову театральну естетику. З театром Березіль і його засновником Л. Курбасом тісно співпрацював Ю. Мейтус, який створював музику до ряду постановок театру і творчо засвоював його новаторські ідеї. Творча співпраця звела Ю. Мейтуса також з поетом, теоретиком літератури В. Поліщуком, який декларував програму конструктивного динамізму, втілюючи свої ідеї у власній поетичній творчості. «Туман на залізниці», мелодекламація для голосу і фортепіано, в оригіналі «художнє читання для голосу у супроводі фортепіано» на поезію Поліщука Мейтус написав 1923 року. Це єдиний твір, що зберігся на слова поета, якого невдовзі звинуватять у антирадянській діяльності, як і Л. Курбаса, і розстріляють в урочищі Сандармох у 1937 році. Його знайомство з В. Поліщуком інспірувало звернення до нових поетичних форм, у яких втілювалися символічні для епохи образи і авангардові принципи їх втілення. А співпраця з Л. Курбасом поглибила увагу до «омузикаленого» слова, до синтезу вербального і музичного ритму, їх співдії, що проявилося, зокрема, і у зверненні до жанру мелодекламації. Доля Мейтуса, як багатьох інших мистців, які залишилися живими, була приречена на вимушене співіснування з новими реаліями, на зречення своїх творчих пошуків задля засад соцреалізму, що безальтернативно насаджувався згори як єдино правильний ідеологічний метод.

КУЛЬТУРНА ІНТЕГРАЦІЯ КИТАЙСЬКИХ ОПЕРНИХ СПІВАЧОК (СОПРАНО) В ЄВРОПЕЙСЬКУ ВОКАЛЬНУ ТРАДИЦІЮ КРІЗЬ ПРИЗМУ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

2026-03-12T15:18:53+02:00

У статті досліджується процес культурної інтеграції китайських виконавиць (сопрано) в європейську вокальну традицію в контексті освоєння ними стилю bel canto крізь призму глобалізаційних процесів, які є невід’ємною частиною сучасного життя та все більше впливають на культуротворче буття. Тому культурні обміни на векторі «Схід–Захід» свідчать про певні зміни у виконавському мистецтві Китаю, значно зменшуючи вагу національних чинників у творенні свого культурного «обличчя». На підтвердження цієї тези звертаємось до питань висвітлення виконавської діяльності вибраних китайських співачок упродовж ХХ – перших десятиліть ХХІ століття, яка засвідчує їхній вагомий внесок не лише у китайську, а і світову музичну культуру та є яскравим прикладом органічної мистецької інтеграції в європейську вокальну традицію. У цьому контексті частково заторкнуто феномен так званого «китайського bel canto». Зауважено, що порівняно з попереднім великим історичним періодом розвитку китайської культури та співочого мистецтва етап його активної трансформації дуже короткий і охоплює ХХ століття, відтак докорінно змінюючи національну систему музичної освіти. На основі наукових джерел виявлено причини успішності цього процесу, пов’язані, зокрема, з гастрольною діяльністю іноземних музикантів та співаків від початку ХХ століття, з розвитком концертного виконавства та музичного життя як системи, а надалі – з вивченням та поширенням китайськими митцями європейського культурного досвіду. Ці чинники сприяли поступовій зміні репертуарної політики та залученню до виконавських програм творів західноєвропейських композиторів. Зазначено, що успішне опанування китайськими виконавицями західноєвропейської манери співу, участь визначних представниць китайської вокальної культури у численних оперних постановках провідних театрів світу увиразнюють їхній міжнародний статус. Для розкриття теми статті вибрано такі методи: історичний, біографічний, музикознавчий, культурологічний, системний, описово-аналітичний, які сприяють виявленню особливостей становлення китайських виконавців як академічних співаків «європейського зразка».

СЕМІОТИКА МУЗИЧНО-ПЛАСТИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ РУХОВОГО ХОРУ

2026-03-12T15:22:21+02:00

У статті розглянуто семіотику музично-пластичного тексту рухового хору як складного художнього та комунікативного феномену, що інтегрує музичне звучання, тілесно-рухову організацію та просторово-композиційну структуру. Мета дослідження полягає у виявленні знакової природи рухового хору та визначенні основних механізмів формування смислів у хорео-музичному тексті. Теоретичну основу становлять положення семіотики мистецтва, музикознавчої герменевтики, теорії інтонації, хореології та сучасних перформативних студій. У роботі запропоновано аналіз складників семіотичної структури рухового хору, що містить інтонаційно-ритмічний, просторово-композиційний, кінетико-семантичний та комунікативно-перцептивний елементи. Особливу увагу приділено аналізу руху як знака, який функціонує у взаємодії з музичною тканиною, формує цілісні пласти значень і виконує роль носія емоційно-смислових, символічних та соціокультурних повідомлень. Визначено, що групова тілесність, синхронність та просторові траєкторії є ключовими компонентами семіотичної системи рухового хору. Здійснено огляд культурно-історичних і сучасних сценічних практик рухового хору, що демонструють різні типи семіотичної організації музично-пластичного тексту: від ритмопластики та масових мистецьких дійств до перформативних концепцій ХХ–ХХІ століть. Відзначено, що семіотика рухового хору є відкритою динамічною системою, смисли якої формуються в процесі виконання та сприйняття, залежать від естетичної стратегії постановника й культурного контексту. Результати дослідження розширюють наукове розуміння рухового хору як мистецького явища та можуть бути використані в музикознавстві, хореології, перформативних студіях, у практиці постановки масових сцен, а також у мистецькій педагогіці.

ГЛОКАЛІЗАЦІЯ ЯК ХАРАКТЕРНА ОЗНАКА ПОСТАТІ СУЧАСНОГО МИТЦЯ НА ПРИКЛАДІ ТВОРЧОГО ПОРТРЕТУ БРАЙТА ШЕНА

2026-03-12T15:25:54+02:00

У статті розглядається творча постать американського композитора китайського походження Брайта Шена. Багатомірність його творчої діяльності у сучасному глобалізованому світі виявляє ознаки глокалізації – тенденції, яка все більше спостерігається у різних сферах буття сучасної людини, симптоматично – у музичному вимірі. Композиторський почерк митця окреслюється як «метод Шена», до формування якого, крім національної орієнтації, доклалися і традиції різних континентів, і впливи різних композиторських шкіл. До чужоземних можна віднести вплив викладачів композитора у США (К. Шахтер, Дж. Перл, Х. Вайсгал, Дж. Бісон, М. Давідовскі) та видатних митців сучасності (Л. Бернстайн, з яким Брайт Шен тісно співпрацював тривалий час). Питання синтезу культур – одне з чільних для тих митців далекосхідної культури, чиє творче «я» здобуває визнання на міжнародній арені. Маючи за зразок творчу позицію свого викладача Чоу Вень Чаня, Брайт Шен вирішує питання синтезу культур у власному творчому почерку з позицій глокалізації через звернення до локальних культур у їх історично-географічному вимірі, що є також джерелом його музикознавчих праць. Музична мова композитора дозволяє розкрити не лише особливості творчого почерку, але і причину популярності його музики. Оперуючи первістками локальних мелодичних утворень, Брайт Шен специфічно трактує характерну пентатонічну систему музичного мислення Китаю, спираючись на принципи Б. Бартока у роботі з ладовими утвореннями. Вирішення ладогармонічної складової автор транслює на музичну форму, беручи за основу підходи Г. Шенкера. Музична мова композитора виявляє глибоко індивідуальне ставлення до фактури, яку вирішує оригінально у кожному зі своїх творів. Одними з найяскравіших прикладів можуть слугувати його опери, зокрема, їхня хорова складова. Брайт Шен – один з небагатьох китайських композиторів, які не лише співпрацювали з українськими виконавцями, але й відгукнулися на події російсько-української війни. Вражений героїчною боротьбою українців, композитор долучився до позиції цивілізованого світу щодо війни в центрі Європи, намагаючись вселити віру у майбутнє людства, що виявилося в одному з останніх оркестрових полотен Брайта Шена – «Тріумф людства».

КОНЦЕПЦІЯ ІНТЕНЦІОНАЛІЗМУ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВА ТА ПЕРСПЕКТИВА ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРІЇ МУЗИКИ

2026-03-12T15:29:14+02:00

У статті визначено основні позиції концепції інтенціоналізму культури і мистецтва та перспективу, яку вона відкриває в дослідженні історії музики. Наголошено: трактування культури як живого суспільного організму сприяє розумінню закономірностей розвитку європейської музики. Водночас її буття передбачає процесуальність і структуральність, зміст чого визначають символічний, класичний, романтичний, інтенціональний періоди. Образний тип Європейської культури позиціонується як інтенціональний. Спочатку її розвиток визначає християнське світопокладання, пізніше він спрямовується на вираження життя реального образу в його розмаїтій характеристиці. Констатується, що основу художнього розвитку європейської музики зумовлює принцип розповіді. Цей принцип пояснює необхідність пошуків новизни, до чого у вираженні художнього образу постійно вдається європейська музика. Обґрунтовуються особливості її розвитку в заключний (інтенціональний) період. У цей період динамічний важіль розвитку поступається екстенсивному, музична культура зосереджується на пройденому шляху, вдається до його аналізу та моделює проєкцію можливого майбутнього розвитку. Водночас у цьому періоді культура формує інтенціональну рефлексію, її зміст визначають базові принципи інтенціоналізму (екстенсії, інтро-ретро-спекції і компіляції, периферійності, феноменологізму, індетермінізму, абдукції, прогностики). Ці принципи можна трактувати як своєрідні спектри, у площині яких європейська музина культура розвивається і буде далі розвиватися. Теорія інтенціоналізму культури і мистецтва переводить дослідження історії музики на онтологічний рівень. Вона визначає обʼєктивну основу буття європейської музичної культури в її смисловій, процесуальній і структуральній даності.

«ДУМКИ ТИХОЇ НОЧІ» ЧЖАО ЦЗІПІНА: МУЗИЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ КИТАЙСЬКОЇ КЛАСИЧНОЇ ПОЕЗІЇ ДОБИ ТАН У КОНТЕКСТІ СТИЛІСТИЧНОГО СИНТЕЗУ СХОДУ І ЗАХОДУ

2026-03-12T15:32:43+02:00

Стаття присвячена художній пісні Чжао Цзіпіна «Думки тихої ночі», створеній на основі однойменного вірша видатного поета доби Тан Лі Бо, та розглядає її як зразок синтезу традиційної китайської поетичної образності і сучасного композиторського мислення. У центрі дослідження перебуває проблема взаємодії музики й поезії, в якій глибинна символіка класичного тексту знаходить багатовимірне втілення у музичній мові твору. Особливу увагу приділено аналізу поетичних образів – місяця, ночі, дороги, дому, які в китайській культурі мають усталену семантику та набувають у музиці нового психологічного наповнення. У статті розкрито специфіку інтонаційно-мелодичної мови пісні, що ґрунтується на поєднанні пентатонічних структур із прийомами європейського музичного мислення кінця ХІХ – початку ХХ століття. Застосування імпресіоністичних гармонічних засобів – нестійких ладо-гармонічних співзвуч, варіантного розвитку тематичних побудов створює особливий емоційно-психологічний простір, у якому відтворюється стан внутрішньої зосередженості, ностальгії та споглядальності. Окрему увагу приділено ролі пентатоніки як основи інтонаційного мислення та носія національної ідентичності, а також особливостям фактурної організації, що поєднує елементи імпресіоністичної звукописності з традиційними принципами китайської музичної мови. У статті показано, що художня пісня Чжао Цзіпіна є прикладом органічного синтезу східної духовної традиції та європейської композиторської техніки, в якій поетичний текст і музична форма взаємодіють як єдине смислове ціле. Такий підхід засвідчує новий етап розвитку китайської камерно-вокальної музики кінця ХХ століття, спрямований на осмислення національної культурної спадщини крізь призму сучасного художнього мислення.

АКУСТИКО-ЕСТЕТИЧНІ ПАРАМЕТРИ СУЧАСНОЇ ЦИМБАЛЬНОЇ ЗВУКОВОЇ МОДЕЛІ: АНАЛІТИЧНІ АСПЕКТИ НА ПРИКЛАДІ АНСАМБЛЮ НАРОДНОЇ МУЗИКИ «СТОЖАРИ»

2026-03-12T15:35:48+02:00

У статті розглянуто сучасну цимбальну звукову модель як багаторівневу акустико-естетичну систему, що формується на перетині органологічних, виконавських та художньо-інтерпретаційних чинників. Дослідження ґрунтується на аналізі аудіо- й відеоматеріалів ансамблю народної музики «Стожари», що репрезентує актуальні тенденції розвитку українського народно-інструментального мистецтва. У роботі поєднано методи музично-теоретичного аналізу, спектральних вимірювань та органологічної експлікації, що дало змогу простежити взаємозв’язок між конструкційними параметрами інструмента, технікою гри та художнім результатом. Спектральний аналіз засвідчив, що для сучасних українських цимбал характерні виразна частотна яскравість, збалансована середньочастотна насиченість та динамічно керована форма атаки й затухання. У виконавській практиці «Стожарів» ці параметри набувають функціональної диференціації: у танцювальних композиціях інструмент виконує роль ритмічного ядра завдяки посиленню перкусійного складника, тоді як у ліричних творах переважає м’який, кантиленний тембр із подовженим післязвучанням. Виявлено, що вибір матеріалу молоточків, техніка удару та конструкція інструмента суттєво впливають на образну сферу звучання, визначаючи темброву пластику та стильову адекватність інтерпретації. Органологічні спостереження підтвердили, що сучасні конструкційні модифікації – посилення резонансної деки, оптимізований натяг струн та використання матеріалів із підвищеною пружністю – розширюють динамічний діапазон і забезпечують стабільність тембрового профілю в різних регістрах. Це сприяє кращому ансамблевому злиттю та підвищенню виразності мелодичних епізодів. Естетичний аналіз засвідчив, що цимбали у «Стожарах» функціонують як носій традиційної тембрової символіки та одночасно як інструмент сучасної художньої моделі, здатний до стилістичного розширення й виразної драматургічної рольової гнучкості. Узагальнено, що сучасна цимбальна звукова модель не є фіксованою, а постає як динамічна система, що адаптується до виконавських завдань, жанрового контексту та естетичних настанов ансамблю. Отримані результати створюють підґрунтя для подальших досліджень українських цимбал у напрямі спектральної параметризації, порівняльного аналізу ансамблевих моделей та оновлення методик виконавської підготовки.

РОЛЬ МУЗИКОЗНАВЧОЇ ПУБЛІЦИСТИКИ БОРИСА КУДРИКА У ФОРМУВАННІ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОГО ДИСКУРСУ ГАЛИЧИНИ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

2026-03-12T15:39:27+02:00

У статті здійснено комплексний аналіз музикознавчої публіцистики Бориса Кудрика як важливого чинника культурно-освітнього процесу Галичини першої третини ХХ століття. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю осмислення ролі музикознавчої думки в умовах соціально-політичних трансформацій та формування модерної української культурної ідентичності. Увагу зосереджено на багатогранній діяльності Б. Кудрика як музикознавця, педагога, публіциста й громадського діяча, чия спадщина істотно вплинула на розвиток музичної освіти, виконавської культури та національної самосвідомості українського суспільства. Методологічну основу дослідження становить поєднання історико-культурного, аналітико-типологічного й порівняльного підходів, що уможливило систематизацію наукових праць Бориса Кудрика та визначення місця його публіцистики в регіональному культурно-освітньому просторі. У статті доведено, що музикознавча публіцистика Б. Кудрика виконувала не лише інформативно-критичну, а й виразну просвітницько-виховну та методичну функції. Проаналізовано основні тематичні напрями його дописів: проблематику української народної пісні як духовного коду нації, її виховний і консолідаційний потенціал, взаємодію фольклору й професійної музики, музично-педагогічну публіцистику та матеріали, присвячені аматорському мистецтву у середовищі товариства «Просвіта». Обґрунтовано, що стиль публіцистичних дописів Бориса Кудрика поєднував наукову аналітичність із доступністю й емоційною переконливістю, завдяки чому вони були зорієнтовані як на фахову аудиторію, так і на широкі кола читачів. Зроблено висновок, що музикознавча публіцистика Бориса Кудрика є цілісним феноменом української культури, який поєднує аналітичну глибину, педагогічну спрямованість і просвітницьку місію. Її значення виходить за межі свого часу, зберігаючи актуальність для сучасного наукового дискурсу та відкриваючи перспективи подальших досліджень історії музичної освіти, культурно-освітніх процесів і національного мистецького досвіду Галичини.

“STABAT MATER” ОЛЕНИ ІЛЬНИЦЬКОЇ У КОНТЕКСТІ ЖАНРОВО-СТИЛЬОВИХ ПОШУКІВ КОМПОЗИТОРКИ

2026-03-12T15:42:54+02:00

У статті розглянуто жанрово-стильові особливості камерно-вокального твору “Stabat Mater” Олени Ільницької. З’ясовано, що в ньому композиторка використала характерні для власного стилю прийоми: промовляння, brumendo, glissando в партії сопрано, гру на роялі із затисненими струнами. Мета публікації полягає у вивченні жанрово-стильових особливостей “Stabat Mater”, виявленні взаємодії поетичного і музичного тексту, їхніх глибинних сенсів. Методологію складають текстологічний, структурно-аналітичний, порівняльний, інтерпретаційний методи, поєднання яких дає змогу розкрити мету статті. Наукова новизна. У статті вперше проаналізовано камерно-вокальний твір “Stabat Mater” для мецо-сопрано, гобоя та фортепіано О. Ільницької у контексті жанрово-стильових пошуків композиторки. Висновки. У “Stabat Mater” О. Ільницька використовує символіку: ламентні спадні інтонації; риторичні фігури катабазис, анабазис, хреста; остинатні мотиви забивання цвяхів. Поодинокі приклади нетрадиційних виконавських прийомів (промовляння, brumendo, вокаліз, glissando) посилюють невимовний біль Божої матері. Промовляння перших лексем у перших двох розділах є структурним маркером піснеспіву. Зазначені виконавські прийоми, а також гра на роялі із затисненими струнами присутні в інших творах композиторки, що свідчить про спільність її стильових рис. Важливі лексеми авторка підкреслює розширеними виконавськими прийомами. У “Stabat Mater” такими стали остинатні мотиви в партії фортепіано із затисненими струнами, що імітують удари по цвяхах, мікрохроматика в партії сопрано. Характерна для стилю О. Ільницької дискретність музичного часу є виразником важких емоційних станів. Всупереч складних сюжетів творів О. Ільницька схильна до трансформацій і духовного очищення героїв. Їхній шлях до Світла надає її творам онтологічного оптимізму.

КІЛЬКА РЕФЛЕКСІЙ ПРО «МАВКУ» ВІКТОРІЇ ПОЛЬОВОЇ У ЛЬВІВСЬКІЙ НАЦІОНАЛЬНІЙ ОПЕРІ

2026-03-12T15:50:49+02:00

КІЛЬКА РЕФЛЕКСІЙ ПРО «МАВКУ» ВІКТОРІЇ ПОЛЬОВОЇ У ЛЬВІВСЬКІЙ НАЦІОНАЛЬНІЙ ОПЕРІ