Наукові збірки Львівської національної музичної академії імені М.В. Лисенка

СПЕЦИФІКА ВТІЛЕННЯ БАРОКОВОГО РЕПЕРТУАРУ ДЛЯ ТРУБИ СУЧАСНИМИ ВИКОНАВЦЯМИ: ІСТОРИЧНИЙ, ІНТЕРПРЕТАЦІЙНИЙ ТА ДИДАКТИЧНИЙ АСПЕКТИ (НА ПРИКЛАДІ КОНЦЕРТУ РЕ МАЖОР ЛЕОПОЛЬДА МОЦАРТА)

Олександр Баклаженко — 2025-05-29

Трубне виконавство посідає важливе місце в європейській музичній традиції, формуючи самобутній пласт як композиторської, так і інструментально-виконавської культури. Ця сфера отримала значне наукове висвітлення у вітчизняному та світовому музикознавстві, а також у методичних розробках. Водночас більшість досліджень акцентує увагу на розвитку симфонічного мистецтва з періоду класицизму до сьогодення, що зумовлює потребу в поглибленому аналізі докласичного трубного репертуару. Сучасні виконавські тенденції сприяють розширенню репертуару за рахунок адаптації барокових творів до технічних можливостей сучасних інструментів, що відкриває нові перспективи як для концертної практики, так і для професійної підготовки трубачів. У зв’язку з цим дослідження специфіки виконання барокового репертуару на сучасних трубах є актуальним як у музикознавчому, так і в педагогічному аспекті. Вивчення трубного виконавства доби бароко в українському музикознавстві залишається недостатньо розробленим напрямом. Водночас у західноєвропейській та світовій музикознавчій думці мистецтво трубного виконавства, зокрема його розквіт у барокову епоху, стало предметом численних фундаментальних досліджень. Задля глибшого дослідження барокового та ранньокласичного репертуару для труби в контексті сучасних виконавських і педагогічних викликів у статті здійснено аналіз Концерту для труби Ре мажор Леопольда Моцарта, розглянуто особливості його виконання видатними солістами, такими як Моріс Андре, Вінтон Марсаліс, Гокан Гарденберґер, а також проведено авторський виконавський і методичний аналіз.

РЕКОНСТРУКЦІЯ СТАРОВИННОЇ МУЗИКИ ЗАСОБАМИ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Сергій Гончарук — 2025-05-29

У статті досліджено наявні напрацювання в сфері реконструкції старовинної музики засобами штучного інтелекту, проведено огляд теоретичних і практичних аспектів розвитку цієї технології, проаналізовано засоби, що використовуються для цифрової обробки та відтворення звучання втрачених музичних інструментів. Окрему увагу приділено історичному контексту еволюції штучного інтелекту та нейронних мереж: від створення фундаментальних концепцій і математичних моделей, розроблених середньовічними вченими, до сучасних алгоритмів глибокого навчання.Стаття також розглядає еволюцію обчислювального обладнання, починаючи від перших обчислювальних пристроїв, що виникли ще до нашої ери, закінчуючи сучасними суперкомп’ютерами і грід-мережами, які забезпечують аналіз складних акустичних даних. Окремо розглянуто використання штучного інтелекту як в музичній індустрії загалом, так і для реконструкції звучання втрачених музичних інструментів давніх цивілізацій зокрема, таких як епігоніон, ліра, авлос.Приділено увагу й міждисциплінарному підходу, що передбачає співпрацю музикознавців, культурологів, археологів, фізиків, звукоінженерів, математиків, програмних інженерів тощо. Реалізація подібних проектів вимагає значних обчислювальних потужностей, фінансування та доступу до архівних і археологічних матеріалів.Водночас така реконструкція має не лише наукову та технологічну цінність, але й вагоме культурне та освітнє значення, адже дає змогу відтворити загублене у віках звучання, сприяє глибшому розумінню музичної культури минулого та відкриває нові горизонти для музикознавства та цифрової індустрії загалом.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ТВОРІВ КОМПОЗИТОРІВ-РОМАНТИКІВ: ПРОБЛЕМА ПЕДАЛІЗАЦІЇ

Алла Грінченко — 2025-05-29

Стаття присвячена питанню інтерпретації музичних творів епохи романтизму та проблемі педалізації в розкритті художнього образу через розуміння фактурного контексту. Зазначено, що питання педалізації завжди є актуальними, оскільки вона виконує художню функцію у виконавсько-інтерпретаційному процесі музиканта-піаніста. Мета статті – визначити роль і особливість педалізації у втіленні художнього образу в процесі інтерпретації творів композиторів-романтиків. Мета реалізується шляхом застосування методів теоретичного дослідження: аналізу, синтезу, систематизації. Проаналізовано праці українських та закордонних науковців щодо осмислення поняття «інтерпретація» та надано визначення поняття «музично-виконавська інтерпретація» як розуміння авторського нотного тексту та його тлумачення через культурно-духовне порозуміння, яке має відбитки суб’єктивно-об’єктивного ставлення до художнього образу. Охарактеризовано властивості правої і лівої педалі та їхньої функції у відтворенні художньо-стильового контексту музичних творів. Уточнено роль педалізації та її зв’язок з фактурою (прозорою або насиченою) у творах композиторів-класиків, романтиків, імпресіоністів. Конкретизовано особливість трактовки педалізації, її позначення у фортепіанних творах Ф. Шопена та відповідність художніх образів, сюжетних і портретних замальовок програмної музики застосуванню педалізації у творах Р. Шумана та Ф. Ліста. Доведено, що педаль як унікальна властивість фортепіано є художнім атрибут піаніста, а її акустична функція – невід’ємною складовою частиною виконавського процесу в осягненні художнього задуму композитора. Наголошується, на тому, що для музиканта-піаніста важливо відчувати і розуміти сутність романтичної музики, її гармонійно-мелодійний конструкт, різнобарвність музичної палітри, повноту динамічних градацій, а в розкритті знайденого художнього образу майстерно застосовувати педалізацію: координувати різні градації натискання педалі з чуттєвим реагуванням на зміни сили звуку під постійним слуховим контролем. Практично педалізація потребує ретельного продумування в процесі роботи над інтерпретацією музичного твору; у ній не повинно бути нічого випадкового чи нелогічного, як і у всьому процесі виконання; вона визначається завданнями образно-художнього змісту твору.

ЖАНР КОНЦЕРТУ ДЛЯ ТУБИ В СУЧАСНИХ РЕАЛІЯХ

Микола Дутчак — 2025-05-29

У статті простежено еволюційний розвиток жанру концерту для туби в умовах сучасного виконавства.Зазначено, що всі якісні здобутки в жанрі концерту для цього інструмента продиктовані відповідними музичними критеріями та традиціями кожної епохи. Важливим аспектом постає нерозривний зв’язок з рівнем виконавського мистецтва на всіх етапах історичного розвитку концертного жанру.ХХ століття характеризується пошуками нових ідей концерту у межах різних національних композиторських шкіл, відбуваються активні стильові пошуки сучасного музичного мистецтва та становлення концертного жанру для туби загалом.Відповідаючи естетичним вимогам часу, він безперервно еволюціонує, тим самим переконливіше закріплюючи своє місце в загальній концепції музичного виконавства. За півстолітній період концерт для туби пройшов значний трансформаційний шлях, а останніми десятиліттями зазнав найбільш бурхливої прогресії та різнопланового оновлення.У репертуарі сучасних виконавців твори цього жанру посідають особливе місце. Їх виконання пов’язано з ґрунтовно новими сценічно-психологічними відчуттями та певними технічними навичками. Сучасні композитори демонструють багатогранну художньо-образну палітру та чималий запас виразових можливостей у композиціях для туби, які вносяться до різноманітних концертних програм, конкурсних виступів, переліку педагогічного репертуару в музичних навчальних закладах.На сучасному етапі можна спостерігати нові композиції у жанрі концерту для туби, зокрема концерти для туби Джона Вільямса, Вінтона Марсаліса, Роланда Сентпалі та Барбари Йорк, концерт «Amaia» для туби та фортепіано Рікардо Молья, концерт для туби і струнного ансамблю Аріль Плау, іспанський концерт для туби Курт Гебл.Проаналізовано та виявлено процес модифікації жанру на сучасному етапі його розвитку, що дає можливість подальшому зростанню ролі й масштабуванню концертного жанру для туби у музичній культурі.

«ПЛИВЕ КАЧА» ЯК РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В УКРАЇНСЬКОМУ МУЗИЧНОМУ МИСТЕЦТВІ

Олена Заверуха — 2025-05-29

Українська закарпатська пісня «Пливе кача»1 є визначним зразком музичного фольклору, який у новітній істо- рії України набув особливого значення як символ національної пам’яті, скорботи та ідентичності. Її трансфор- мація від традиційного закарпатського твору до потужного маркера колективного переживання, особливо після подій Революції Гідності, військового конфлікту на сході України, повномасштабного вторгнення, вимагає комп- лексного музикознавчого та культурологічного аналізу. Вивчення цього твору в контексті сучасного музичного простору, його виконавських інтерпретацій та суспільного значення сприяє розкриттю механізмів формування національної ідентичності через музику. Мета – дослідити «Пливе кача» як музичний, поетично- соціокультур- ний феномен, визначити її роль у формуванні національної ідентичності. У дослідженні використано комплек- сний підхід, що включає історико-культурний аналіз походження пісні, музикознавчий аналіз її мелодичних та ритмічних особливостей. Окрему увагу приділено соціокультурному аналізу значення пісні в суспільному дис- курсі. Проведений аналіз дав змогу встановити, що «Пливе кача» є носієм глибокого культурного коду, втілюючи характерні риси українського народного світогляду, де тема смерті та прощання постає не лише як особистий, але й як загально-колективний досвід. Пісня має мінорний лад, плавну мелодику та медитативний ритм, що підсилює її емоційний вплив. Виконавські інтерпретації від академічного хорового звучання до експерименталь- них аранжувань засвідчують її універсальність та здатність адаптуватися до різних мистецьких контекстів.Аналіз сучасного використання твору в суспільній свідомості підтвердив його важливу роль у процесах форму- вання національної ідентичності, особливо в умовах кризових історичних подій. Подальші дослідження можуть зосередитися на міжкультурному порівнянні «Пливе кача» з іншими народними реквіємами, аналізі її впливу на суспільну психологію та дослідженні нових виконавських інтерпретацій у різних жанрах сучасного мистецтва.Також актуальним є вивчення музичної творчості як засобу національної консолідації у контексті глобалізації та змін у культурній політиці України.

ТВОРИ Ф. ШОПЕНА В РЕПЕРТУАРІ СУЧАСНИХ ЯПОНСЬКИХ ПІАНІСТІВ

Даньлі Лінь — 2025-05-29

Феномен зародження зацікавлення творчістю Ф. Шопена в Японії аналізується через призму впровадження в цій країні традиції фортепіанного виконавства, що була започаткована в епоху Мейдзі (1868–1912). Аналізують- ся соціально-політичні, економічні й культурні чинники, що сприяли проникненню і популяризації фортепіано в цій країні. Презентуються провідні японські корпорації з виготовлення клавішних музичних інструментів (піані- но, роялів, сучасних цифрових зразків). Надається перелік найперших фортепіанних педагогів-іноземців та їхніх виступів у концертах з творами Шопена наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. ст., до яких дедалі активніше почали залучатися і японські піаністи. Розглядається хронологія участі й досягнень японських піаністів на Міжнарод- ному фортепіанному конкурсі імені Шопена у Варшаві. На наведених конкретних прикладах наголошується на великій зацікавленості японських музикантів творчістю польського композитора. Презентуються новітні між- народні фортепіанні конкурси імені Шопена – Азійський, що проводиться в Токіо, і конкурс виконання музики Шопена на старовинних інструментах, в яких найактивнішу участь беруть японські піаністи. Здійснюється кількісний і якісний аналіз участі японських музикантів у подібних творчих змаганнях порівняно з представни- ками інших країн регіону Східної Азії. Наводяться імена деяких сучасних яскравих японських піаністів-педагогів з вищих музичних закладів низки японських міст – пропагандистів творчості Шопена, які поєднують виконав- ську діяльність з педагогічною. Формулюються висновки щодо провідної ролі японських музикантів у заохочен- ні широких верств населення багатьох країн східноазійського регіону до прослуховування музичних шедеврів польського генія фортепіано. Намічаються перспективи подальшого дослідження, які полягають у детальному вивченні специфіки інтерпретацій композицій Шопена японськими піаністами на старовинних інструментах й визначенні специфічних національних рис у трактуванні шопенівських творів.

ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ У ТЕНДЕНЦІЯХ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО МУЗИЧНОГО ВИКОНАВСТВА УКРАЇНИ

Юрій Погорецький — 2025-05-29

У статті досліджуються сучасні тенденції розвитку музичного інструментального виконавства України у векторі євроінтеграційних процесів. Висвітлюються характерні риси трансформації виконавських стратегій, репертуарної політики, стилістичних орієнтирів, а також механізми входження українських музикантів до європейського культурного простору. Проаналізовано роль міжнародної співпраці, фестивального руху, академічної мобільності та впливу західноєвропейської виконавської школи. Приділено центральної уваги дуальності процесу розвитку виконавського мистецтва – проблемам ідентичності та євроінтеграції. Розглянуто діяльність інструментальних виконавців класичної, академічної освіти у модифікованих функціях мистецтва. Описано механізми інноваційних інформативних можливостей вивчення європейського науково-творчого доробку. Розкрито ключові аспекти пріоритетних напрямків обрання репертуару в полі тенденцій європейської практики. Окреслено зміни освітніх програм виконавських факультетів в бік європейських систем. Зауважено на збереженні ціннісних факторів виконавських якостей українських митців та охарактеризовані особливості сучасних умов для їх творчої дії. У дослідженні розвинуто поняття новітніх форм виконавства у форматах онлайн та офлайн, підкреслено практичну значущість використання розширених технік гри, їх класифікації задля універсалізації виконавських прийомів у модернізації сценічного іміджу. Наведено моделювання професійних компетентностей ефективної діяльності сучасного українського митця. Досліджено змістовне наповнення поняття виконавської рефлексії як реакції на нові культурні та євроінтеграційні процеси. Виокремлено специфіку дії та якостей виконавця на сцені як ключового аспекту акту інтерпретації. Прослідковано кроскультурні комунікації та взаємообмін виконавським досвідом на шляху євроінтеграційного процесу.

АРХЕТИП ОДАРКИ З ОПЕРИ «КУПАЛО» А. ВАХНЯНИНА ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ МЕНТАЛЬНИХ РИС УКРАЇНСТВА

Оксана Пшенична — 2025-05-29

У статті досліджується питання визначення архетипу головної героїні опери А. Вахнянина «Купало» Одарки з точки зору відображення у ньому ментальних рис українства. Особливе місце у статті відводиться аналізу драматичної лінії персонажу опери з підкресленням очевидного тісного зв’язку її особистісної сутності з рисами українського національного характеру. Методологія дослідження базується на історичному, аналітичному, описовому, музично-текстологічному, джерелознавчому та ретроспективному методах. Такий методологічний підхід дає можливість дослідити риси українського характеру в образі головної героїні, сягаючи глибин української історії. Наукова новизна розвідки полягає в тому, що у статті вперше досліджується жіночий образ української опери крізь призму таких категорій, як ментальність української нації, архетип та специфіка його історичного формування на території України. Метою роботи є визначення архетипу головної героїні опери А. Вахнянина «Купало» Одарки, що стає можливим завдяки проєкції ментальних рис українства на цей персонаж. Композитор створив образ Одарки, наділивши його яскравою національною самобутністю, що дало можливість проаналізувати цей архетип жіночого образу української опери з точки зору відображення у ньому ментальних рис українства. Національна приналежність Одарки до України реалізується її сповідуванням звичаїв, повір’їв та традицій рідної землі. Головній героїні, як і українцям, також властивий антеїзм – непорушний зв’язок з рідною землею. Суперечність сутності Одарки полягає в тому, що, незважаючи на те, що її рідним батьком є Омарпаша, основу її архетипу становить українське начало. Образ Одарки містить ліричність – одну з основних рис українського національного характеру; риси амазонок, а саме тісний зв’язок з рідною землею та індивідуалізм.Знаходимо складові частини архетипу Берегині в образі Одарки – втілення зв’язку з природою та захист особистого простору за потреби. Образ головної героїні відповідає жертовному архетипу, оскільки ця риса Одарки виступає головною під час прийняття нею ключового рішення у кульмінації опери.

БАЯННА ТВОРЧІСТЬ ВОЛОДИМИРА РУНЧАКА У СВІТЛІ ХУДОЖНЬО-ІДЕЙНИХ ТА ЖАНРОВО-СТИЛЬОВИХ НОВАЦІЙ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Андрій Сумарук — 2025-05-29

У статті висвітлено творчу постать Володимира Рунчака як одного з найвідоміших адептів розвитку сучасного баянного мистецтва. Українська баянна культура є порівняно молодим явищем в історії національного музичного мистецтва. На другу половину ХХ століття припадає її найбільш активний етап розвитку, пов’язаний з якісним оновленням музично-лексичного фонду, новаторським трактуванням музичних форм, розширенням образно-тематичного поля. Творчість В. Рунчака, що розгортається в останній третині ХХ – на початку ХХІ століть, відображає модерний характер музичного мовлення та відповідає сучасним канонам музичної думки. Проаналізовано ключові жанрово-стильові, художньо-ідейні та образно-тематичні напрями творчості композитора та їх резонанс у зв’язку з тенденціями української музичної культури цього періоду. Виявлено, що авторський почерк В. Рунчака відображає ключові музично-стилістичні напрями та композиційні техніки свого часу, формує експериментальне поле роботи зі звуковим матеріалом. Образно-ідейна платформа творчого світогляду митця спрямована на розкриття проблем духовного життя свого сучасника. Виявлено, що художньо-естетичні категорії творчого мислення композитора органічно вписуються у площину постмодернізму.Нова баянно-інструментальна мова у творах Володимира Рунчака зумовила інноваційний характер виконавського мистецтва, спрямованого на розкриття інтелектуалізму, глибокого психологізму, пошук нових підходів до системи виразових можливостей, розуміння тембрально-виразового потенціалу інструмента. Більшість баянних полотен композитора представлено як розгорнуті філософські концепції, що вимагає високої мистецької ерудиції та інтелектуального осмислення твору від сучасного глядача та виконавця.

ФОРТЕПІАННІ МІНІАТЮРИ Н. НИЖАНКІВСЬКОГО В ІНТЕРПРЕТАЦІЯХ М. КРУШЕЛЬНИЦЬКОЇ ТА О. КОЗАРЕНКА

Фу Юаньюань — 2025-05-29

Композиторська майстерність митця, його талант найбільш повно розкриваються у взаємодії з талантом виконавця. Саме виконавець своїм прочитанням музики надає їй щоразу нових сенсів, відкриває нові, невідомі раніше, грані складної емоційно-інтелектуальної моделі змісту. Для формування власного інтерпретаційного задуму піаністу-виконавцю необхідно дослідити мистецький стиль автора, його особистість, деталі біографії та особливості конкретного твору. Важливою складовою частиною у цьому процесі є ознайомлення з якісними аудіофіксаціями виконань піаністів минулого та сьогодення, які варто брати до уваги. Такими вважаємо інтерпретації видатних виконавців, які здобули національне й європейське визнання. Назвемо насамперед найперші, прижиттєві записи творів Н. Нижанківського на вінілових дисках Любки Колесси і Дарії Гординської-Каранович. З подальших зафіксованих виконань вагомими є інтерпретаторські здобутки Марії Крушельницької та Олександра Козаренка. З огляду на відмінності засад фортепіанного виконавства, різницю генерацій, соціокультурних умов і творчих психотипів цих видатних піаністів порівняння їхніх трактувань творів Н. Нижанківського постає для піаніста-виконавця пізнавальним і цінним завданням. Обидві вибрані постаті є музикантами-універсалами – виконавцями, дослідниками, педагогами, для яких якісна інтерпретація і популяризація української музики є провідним завданням. У пошуку інтерпретаційного оптимуму обоє виконавців глибоко вивчали джерела творчості і стильові орієнтири композитора, життєві обставини, за яких виник твір, адресатів його дедикацій, структуру, драматургію, музичну мову кожного з творів. Спільними творами, які збережено у звукозаписі, є «Вальс» і «Спомин».Дослідження інтерпретацій видатних виконавців доводять можливості побудови різних, проте художньо переконливих стратегій у трактуванні авторського тексту. Очевидною є докладна підготовча робота піаністів щодо дослідження авторського задуму, граней форми, комплексу виразових засобів (насамперед фактури, динаміки, агогіки, штрихів). Водночас, будучи досвідченими виконавцями та харизматичними особистостями, кожен з них вибудовує власне унікальне трактування твору, не порушуючи при цьому авторської волі. Подібні порівняльні аналізи важливі для формування власних інтерпретаційних концепцій.